Собака Баскервілів. Долина страху

– А пан Шерлок Голмс?

На секунду в мене перехопило подих вiд цих слiв, але спокiйне обличчя та твердий погляд мого спiврозмовника свiдчили про те, що вiн i не думав застати мене зненацька своiм запитанням.

– Докторе Ватсон, навiщо нам прикидатися, нiби ми не знаемо вас? – сказав вiн. – Чутки про знаменитого сищика проникли i в нашi краi, а хiба ви можете прославляти його, самi залишаючись у тiнi? Мортiмер не став заперечувати, що ви й е той самий доктор Ватсон. А якщо ви з’явилися тут, отже, пан Шерлок Голмс зацiкавився цiею справою, i менi, певна рiч, цiкаво знати його точку зору.

– На жаль, я не можу вiдповiсти на ваше запитання.

– Тодi дозвольте спитати, чи не вшануе вiн нас своiми вiдвiдинами?

– Зараз вiн не може поiхати з Лондона. У нього е й iншi справи.

– Як шкода! Вiн мiг би пролити свiтло на те, що ховаеться в темрявi для всiх нас. Але ви також провадите розслiдування, докторе Ватсон, й якщо я в змозi хоч чимось посприяти вам, звертайтеся, прошу. Менi було б достатньо одного натяку, кого ви пiдозрюете, як маете намiр узятися до справи, i, можливо, я вже зараз допомiг би вам порадою або вказiвкою.

– Запевняю вас, я просто приiхав погостювати у свого приятеля, сера Генрi, i жодноi допомоги менi не треба.

– Чудово! – вигукнув Степлтон. – Ви робите абсолютно правильно: обережнiсть передусiм! Я цiлком заслужив на таку вiдповiдь за свою нав’язливiсть i обiцяю вам бiльше не торкатися цього питання.

Ми пiдiйшли до того мiсця, де праворуч вiд дороги починалася заросла стежка, що вузькою стрiчкою в’еться серед болiт.

Лiвiше стояв крутий, усiяний валунами пагорб, на якому в стародавнi часи велися розробки гранiту. Обернений до нас бiк цього пагорба був не що iнше, як стрiмкий укiс, густо зарослий папороттю й ожиною. Вдалинi, на горизонтi, здiймалися сiрi хмари диму.

– Цiею стежкою звiдси не так уже й далеко до Меррiпiт-гаузу, – повiдомив Степлтон. – Не пошкодуйте години часу, i я буду мати задоволення вiдрекомендувати вас своiй сестрi.

Першоi митi я подумав, що менi слiд бути бiля сера Генрi, але потiм згадав рахунки i папери, що купою лежали у нього на столi.

Вже тут я нiчим не мiг йому зарадити. А Шерлок просив мене познайомитися з людьми, котрi живуть по сусiдству з Баскервiль-холом. Тому я пристав на запрошення Степлтона, i ми звернули праворуч.

– Чудовi тут мiсцини! – сказав вiн, споглядаючи на хвилясту лiнiю зелених пагорбiв, над якими морськими валами пiдiймалися фантастичнi обриси гранiтноi гряди.