Скандал у Богемії

Хлопчик-слуга вiдчинив нам дверi, i ми негайно пiднялися нагору широкими сходами, вкритими якiсним килимом.

Але тут сталося щось дивне… Свiтло нагорi раптом згасло, i з темряви долинув пронизливий, тремтячий голос:

– Я маю револьвер. Ще крок, i буду стрiляти.

– Це вже переходить усякi межi, мiстере Блессiнгтон! – обурився доктор Тревельян.

– А, це ви, лiкарю? – з темряви почулося зiтхання полегшення. – А джентльмени з вами – справдi тi, за кого себе видають?

Ми вiдчували, що з темряви нас допитливо розглядають.

– Атож, тi самi.

– Гаразд, можете пiднятися, i якщо вас дратують заходи обережностi, до яких я вдався, то прошу вибачення.

Кажучи це, вiн знову запалив газ на сходах, i ми побачили перед собою дивного чоловiка, вигляд котрого, як i голос, свiдчив про розхитанi нерви. Вiн був дуже гладким, але колись, либонь, був ще товстiшим, бо щоки в нього висiли, як у гончака, великими складками. Його обличчя було хворобливо блiдим, а рiдке рудувате волосся вiд пережитого страху стирчало дибки.

– Доброго вечора, мiстере Голмс, – сказав вiн. – Дякую, що приiхали. Ще нiкому так не була потрiбна ваша порада, як менi зараз. Сподiваюся, доктор Тревельян уже розповiв вам про зовсiм неприпустиме вторгнення в мою кiмнату?

– Саме так, – пiдтвердив Шерлок Голмс. – Мiстер Блессiнгтон, хто цi двое людей i чому вони вам докучають?

– Розумiете, – метушливо забелькотiв постiйний пацiент, – менi важко сказати щось певне.

– Отже, не знаете?

– Заходьте, будь ласка. Зробiть ласку, увiйдiть.

Вiн вiдвiв нас у свою спальню, велику й обставлену зручними меблями.

– Бачите це? – спитав вiн, вказуючи на велику чорну скриню, що стояла бiля спинки лiжка. – Я нiколи не був особливо заможною людиною, мiстере Голмс… За все життя лише раз вклав грошi в справу… Доктор Тревельян не дасть менi збрехати. І банкiрам я не вiрю. Я б не довiрив своi грошi фiнансистовi нi за що на свiтi, мiстере Голмс.

Голмс пильно поглянув на Блессiнгтона та похитав головою.

– Якщо будете мене дурити, нiчого не зможу вам порадити, – сказав вiн.

– Але я ж все розповiв.

Розчарований, Голмс рiзко повернувся до нього спиною.

– На добранiч, докторе Тревельян, – промовив вiн.