Скандал у Богемії

Я знав, що моя вiдсутнiсть стане для тебе великим ударом, та що я мiг вдiяти? Ось i вся моя iсторiя.

Годфрi замовк. Я бачив, що Додд вражений його розповiддю. Вiн сидiв, згорбившись i затуливши обличчя руками.

– Я не винен у тому, що вони проникли в нашу таемницю, – озвався батько Годфрi. – Ось цей чоловiк, – вказав вiн на мене, – про все здогадався. Тодi я вирiшив, що безпечнiше вiдкритися йому повнiстю.

– І правильно вчинили, полковнику, – сказав я. – Можливо, мое втручання виявиться корисним. Скажiть, – звернувся я до Кента, – ви фахiвець iз захворювань такого типу?

– Я маю тi ж знання в цiй галузi, якi зазвичай мае кожен освiчений медик, – сухо вiдповiв вiн.

– Не сумнiваюся у вашiй компетентностi, лiкарю, – поквапився додати я. – Але в такому серйозному випадку бажана консультацiя ще з одним фахiвцем. Гадаю, що ви не показували мiстера Годфрi жодному iншому медику, оскiльки боялися посвятити ще когось у свою таемницю?

Мiстер Емсворд ствердно кивнув.

– Я це передбачав, – правив я далi.

– В екiпажi сидить мiй старий приятель сер Джеймс Сондерс, вiдомий фахiвець iз подiбних хвороб. Пропоную попросити сера Джеймса оглянути хворого та висловити свою думку?

– Хто ж не чув про знаменитого професора Сондерса! – почервонiвши, вигукнув доктор Кент. – Буду радий знайомству з таким чудовим фахiвцем.

– У такому разi попросимо сера Джеймса зайти сюди, – продовжував я, i…

Але полковник перебив мене.

– А самi зайдiмо до мого кабiнету, де, сподiваюся, мiстер Голмс пояснить вам, яким чином вiн зумiв проникнути в нашу таемницю.

Й ось тут я збагнув, як менi бракуе мого вiрного Ватсона. Але, на жаль, мого товариша зi мною не було, i менi довелося самому виступити з промовою до моеi маленькоi аудиторii, до якоi приедналася й мати Годфрi.

– Зазвичай я починаю з того, – заявив я, – що виключаю все неможливе. Те, що залишаеться, i мае бути правдою, якою б неймовiрною вона не здавалася. При цьому кожен iз варiантiв, що залишилися, мав бути ретельно продуманим i перевiреним Я застосував цей принцип i до цiеi сумноi справи.

Менi здавалися можливими три пояснення дивноi подii, про яку менi повiдав мiстер Додд. Чому юнака тримали вiдокремлено, без будь-яких контактiв iз зовнiшнiм свiтом?

Насамперед вiн мiг бути причетним до якогось злочину. Другий варiант полягав у тому, що вiн несповна розуму, а батьки хочуть запобiгти його перебуванню в божевiльнi. І, нарештi, третiй. Юнак занедужав такою хворобою, що вимагае його безумовноi iзоляцii.