Пригоди Шерлока Голмса

Ми доiхали в метро до Олдерсгейта, звiдти пiшли пiшки до Кобург-сквер, де вiдбулися всi тi подii, про якi нам розповiдали вранцi. Кобург-сквер – маленька сонна площа iз жалюгiдними претензiями на аристократичний стиль. Чотири ряди бруднуватих двоповерхових цегляних будинкiв свiтять вiкнами на крихiтний садочок, зарослий бур’яном, серед якого кiлька бляклих лаврових кущiв ведуть важку боротьбу з насиченим кiптявою повiтрям. Три позолочених кулi та брунатна вивiска, що висiла на розi з написом «Джабез Вiлсон», виведена бiлими лiтерами, вказували, що тут розташувалося пiдприемство нашого рудого клiента.

Шерлок Голмс зупинився перед дверима, спрямував на них очi, що яскраво поблискували з-пiд примружених повiк. Потiм повiльно пiшов вулицею, згодом повернувся до рогу, уважно вдивляючись у будинки. Перед позичковою касою вiн разiв зо три сильно луснув цiпком по брукiвцi, потiм пiдiйшов до дверей i постукав. Дверi негайно ж вiдчинив кмiтливий, чисто поголений юнак, котрий запросив нас увiйти.

– Дякую, – сказав Голмс. – Я хотiв лише спитати, як пройти звiдси на Стренд.

– Третiй поворот праворуч, четвертий лiворуч, – миттю вiдповiв помiчник мiстера Вiлсона й зачинив дверi.

– Але ж i спритник! – зауважив Голмс, коли ми знову рушили вулицею. – Вважаю, що за спритнiстю вiн займае четверте мiсце в Лондонi, а за хоробрiстю, мабуть, навiть трете. Я про нього дещо знаю.

– Можливо, – доклався я, – помiчник мiстера Вiлсона вiдiграе важливу роль у цiй Спiлцi рудих.

Упевнений, ви питали дорогу лише для того, щоб поглянути на нього.

– Не на нього.

– А на що ж тодi?

– На його колiна.

– І що побачили?

– Те, що й очiкував.

– А навiщо ж гримали по брукiвцi?

– Любий докторе, зараз час для спостережень, а не для балачок. Ми – розвiдники у ворожому таборi. Нам вдалося дещо дiзнатися про Кобург-сквер. Тепер обстежуемо вулицi, якi прилягають до неi з iншого боку.

Рiзниця мiж Кобург-сквер i тим, що ми побачили, коли завернули за рiг, була настiльки ж великою, як рiзниця мiж картиною та ii зворотним боком.

За рогом проходила одна з головних артерiй мiста, що з’еднуе Сiтi з пiвнiччю та заходом. Ця велика вулиця була сповнена екiпажами, що рухалися двома потоками праворуч i лiворуч, а на тротуарах чорнiли роi пiшоходiв. Дивлячись на ряди прекрасних крамниць i розкiшних офiсiв, важко було собi уявити, що позаду цих самих будинкiв розташована така убога, безлюдна площа.