Повернення Шерлока Голмса

– Поки не побуваю в Блекгiтi – нi.

– У Норвудi, хотiли ви сказати, – виправив Лестрейд.

– Саме це я й хотiв сказати, – подiлився своею загадковою усмiшкою Голмс.

Хоча Лестрейд i не любив згадувати це, але вiн не один раз i не двiчi переконався на власному досвiдi, що Голмс зi своiм гострим, як лезо бритви, розумом бачить набагато глибше, нiж вiн, Лестрейд. Останнiй пiдозрiло глянув на мого товариша.

– Маю потребу переговорити з вами, мiстере Голмс, – сказав вiн. – Що ж, мiстере Мак-Фарлейн, ось моi констеблi, а кеб чекае внизу.

Нещасний юнак пiднявся i, благально поглянувши на нас, вийшов iз кiмнати. Полiсмени пiшли за ним, Лестрейд залишився. Голмс узяв зi столу чернетки заповiту й уважно взявся iх вивчати.

– Цiкавий документ, Лестрейде, чи не так?

Шерлок простягнув нотатки iнспектору. Представник влади спантеличено покрутив iх у руках i сказав:

– Я розiбрав лише першi рядки, потiм ще кiлька посерединi другоi сторiнки та два наприкiнцi. У цих мiсцях почерк майже калiграфiчний, все iнше написано дуже нечiтко, а три слова взагалi неможливо прочитати.

– І що ви думаете з цього приводу? – спитав Голмс.

– А що думаете ви?

– Гадаю, що заповiт писали в потязi. Калiграфiчнi рядки написанi на зупинках, нерозбiрливi – пiд час ходи потяга, а зовсiм незбагненнi – коли вагон пiдскакував на стрiлках. Експерт вiдразу визначив би, що заповiт складено в примiському потязi, бо лише при пiдходi до великого мiста стрiлки розмiщенi одна за одною настiльки часто.

Якщо вважати, що вiн писав усю дорогу, можна зробити висновок, що це був експрес, який лише один раз зупинявся мiж Норвудом i вокзалом Лондон-бридж.

Лестрейд зареготав.

– Ну, мiстере Голмс, для мене вашi теорii занадто мудрi. Який це мае стосунок до того, що сталося?

– Безпосереднiй: це пiдтверджуе розповiдь Мак-Фарлейна, зокрема те, що Джонас Олдейкр склав свiй заповiт нашвидкуруч. Імовiрно, вiн займався цим дорогою до Лондона. Дуже цiкаво, що людина пише настiльки важливий документ у таких невiдповiдних обставинах.

Напрошуеться висновок, що вiн не надавав йому великого значення. Саме так вчинила б людина, котра наперед знае, що заповiт нiколи не виконае свою функцiю.

– Що б там не казали, але вiн написав свiй смертний вирок, – заперечив Лестрейд.

– Ви впевненi?

– А ви нi?

– Можливо. Менi в цiй справi ще не все зрозумiло.

– Не зрозумiло? Але ж чiткiше й бути не може.