Повернення Шерлока Голмса

Пiсля свого незвичайного протесту Шерлок Голмс зручно вмостився у фотелi, взяв газету й тiльки-но почав ii неспiшно гортати, аж раптом пролунав рiзкий дзвiнок, пiсля чого ми почули дужi глухi удари, нiби в дверi барабанили кулаком. Потiм хтось iз шумом заскочив у передпокiй, побiг сходами, i в нашiй вiтальнi опинився блiдий, скуйовджений i захеканий юнак iз божевiльними очима.

– Даруйте, мiстере Голмс, – насилу вимовив вiн. – Заради бога не гнiвайтеся… Я вже й не знаю, що робити. Мiстере Голмс, я – нещасний Джон Гектор Мак-Фарлейн…

Вiн чомусь був упевнений, що це iм’я пояснить нам i мету його вiзиту, i його дивний вигляд, але iз запитального виразу, що застиг на обличчi мого товариша, я збагнув, що для нього воно означае анiтрохи не бiльше, нiж для мене.

– Пригостiться цигаркою, мiстере Мак-Фарлейн, – запропонував Голмс, пiдсовуючи гостевi свiй портсигар. – Мiй колега доктор Ватсон, оцiнивши ваш стан, прописав би вам щось заспокiйливе. Але ж i припiкае сьогоднi, правда? Ну от, а тепер, якщо ви трiшки отямилися, сiдайте, будь ласка, у це крiсло та спокiйно, не кваплячись розкажiть, хто ви та що привело вас сюди.

Я вже знайомий iз методами мого приятеля, тож поглянувши уважнiше на нашого гостя, помiтив i недбалiсть в одязi, i пачку дiлових паперiв, i брелок на ланцюжку вiд годинника, i засапаний подих – словом, усе, що допомогло Голмсу зробити своi висновки.

– Атож, мiстере Голмс, маете рацiю, до цього можна лише додати, що немае зараз у Лондонi людини, нещаснiшоi за мене. Заради всього святого, мiстере Голмс, рятуйте! Якщо вони прийдуть за мною, а я не встигну закiнчити свою розповiдь, попросiть iх зачекати. Хочу, щоб ви дiзналися все вiд мене. Я пiду в каземат зi спокiйним серцем, якщо ви погодитеся менi допомагати.

– Вас заарештують? – вигукнув Голмс.

– Убивство мiстера Джонаса Олдейкра з Ловер-Норвуда.

На обличчi мого товариша вiдбилося спiвчуття з вiдтiнком, як менi здалося, задоволення.

– Це ж треба! – зауважив вiн. – Адже всього кiлька хвилин тому я скаржився доктору Ватсону, що сенсацii зникли зi сторiнок наших газет.

Наш гiсть простягнув тремтячу руку до «Дейлi телеграф», що так i залишилася лежати на колiнах Голмса.