Країна імли

Тим часом лорд Джон i я обмiнялися посмiшками взаеморозумiння, а Саммерлi, на вигляд як коза, що страждае вiд рiзi, сардонiчно хитав головою на знак несхвалення. Нарештi, все ще мукаючи i гудучи, Челленджер узявся читати телеграми. Ми трое стояли перед високими склепiнчастими вiкнами i милувалися чудовим краевидом.

Пейзаж i справдi був чудовий. Дорога, що м’яко здiймалася, все ж вивела нас на неабияку висоту. Ми перебували, як дiзналися пiзнiше, приблизно на сiмсот футiв вище рiвня моря. Будинок Челленджера стояв на крайньому виступi пагорбу, а з пiвденного боку будинку, де саме мiстився його кабiнет, вiдкривалася широка панорама на долину, в глибинi обмежена м’якими хвилястими обрисами гряди пагорбiв.

Стовп диму, що здiймався iз западини мiж пагорбами, вказував на мiсце розташування Льюiсу. Прямо перед нами простяглася квiтуча долина з просторими зеленими майданчиками гольф-клубу Кровборо, i на них копошилися гравцi. Трохи подалi на пiвдень ми бачили за лiсовою просiкою частину залiзничноi колii, яка з’еднуе Лондон iз Брайтоном, а пiд нами, в безпосереднiй близькостi, розмiстився обгороджений парканом дитинець, де стояв автомобiль, який привiз нас iз залiзничноi станцii.

Челленджер гукнув гостей, i ми обернулися до нього. Науковець прочитав телеграми та педантично розклав iх поперед себе. Його широке обвiтрене обличчя, або, точнiше кажучи, та його незначна частина, яка не була вкрита диким наростом бороди, зарум’янилося, що вказувало на надзвичайне збудження професора.

– Отже, джентльмени, – сказав вiн так, немов звертався до зборiв, – це напрочуд цiкава зустрiч. Вона вiдбуваеться за непересiчних, можу навiть сказати, виняткових обставин. Дозвольте спитати, чи не помiтили ви чогось надзвичайного дорогою сюди з мiста?

– Я помiтив лише одне, – оголосив Саммерлi з квасною посмiшкою, – що ось цей наш молодий колега за останнi три роки анiтрохи не виправився. Мушу, на превеликий мiй жаль, констатувати, що мав у дорозi серйознi пiдстави бути невдоволеним його поведiнкою, i було б нещиро з мого боку стверджувати, що вiн справив на мене порядне враження.

– Ну-ну, всi ми часом буваемо трохи безцеремоннi! – зауважив лорд Джон. – Молодик не мав, звiсно, на увазi нiчого лихого. Врештi-решт вiн – учасник мiжнародних змагань i, якщо пiвгодини дошкуляв нам описом футбольного матчу, то мае на це бiльше права, нiж будь-хто iнший.

– Я вам пiвгодини описував матч?! – отетерiв я.