Країна імли

 – Невже ж ви не можете втямити, що ефiр, якщо ми навiть на мить погодимося з дебiльною теорiею Челленджера, е речовина рiвномiрноi консистенцii i що ii склад на iншому краю землi не може бути iншим, нiж тут, у нас? Невже ви могли хоч на мить припустити, що iснуе окремий ефiр для Англii й окремий для Суматри? Чи не думаете ви, з якогось дива, що ефiр Кенту чимось кращий, нiж ефiр графства Саррей, яким ми зараз проiжджаемо? Реально легковiрнiсть i невiгластво профанiв не мають меж. Чи мислимо взагалi, щоб ефiр на Суматрi мав згубнi властивостi, якi позбавили глузду населення цiлоi краiни, тодi як ефiр наших зон не мае навiть найменшого впливу на наше самопочуття? Про себе, в будь-якому разi, можу лише сказати, що тiлесно та духовно нiколи не почувався краще, нiж тепер.

– Я ж не кажу, що я вчений, – заперечив я, – але менi часто доводилося чути, що науковi досягнення одного поколiння часто визнаються помилковими вже наступним. І врештi-решт не обов’язково володiти надто гострим розумом, аби збагнути, що ефiр, про який ми, по сутi, дуже мало знаемо, в рiзних частинах свiту мiг би вiдчувати на собi вплив мiсцевих умов i що через це у вiддаленому кiнцi землi проявляеться дiя, яка лише пiзнiше проявиться, ймовiрно, i у нас.

– «Мiг би» i «ймовiрно» – це не докази! – заверещав розлючений Саммерлi. – Так i свинi могли б лiтати. Авжеж, сер, вони могли б лiтати, але не лiтають. Сперечатися менi з вами – дурна робота. Челленджер заразив вас обох своiм шаленством, i ви розучилися тверезо мислити.

– Мушу вам сказати цiлком вiдверто, професоре Саммерлi, що з часу нашоi останньоi зустрiчi вашi манери анiтрохи не покращилися, – рiзко зауважив лорд Джон.

– Ви, титулованi особи, не дуже любите правду, – дошкульно вiдрубав Саммерлi. – Чи не правда, що не дуже приемне вiдчуття, коли тобi вказують, що гучне iм’я не заважае бути повним невiгласом?

– Слово гонору, – серйозно i стримано зазначив лорд Джон, – якби ви були молодшi, то не наважилися б балакати зi мною таким чином.

Саммерлi задер догори пiдборiддя з маленькими гострими клаптиками своеi цапиноi борiдки.

– Радив би взяти до вiдома, шановний, що як у поважному вiцi, так i замолоду я ще жодного разу в життi не вагався казати те, що думаю, прямо в обличчя неосвiченим дурням, атож, сер, неосвiченим бовдурам. І цю звичку я не змiню, хоча б ви носили всi титули, якi тiльки можуть винайти раби та привласнити собi вiслюки.