Етюд у багряних тонах

Сьогоднi вранцi вiн нарiкав, що вiдшукав дуже милу квартирку, але нiяк не знайде собi компаньйона, адже платити за неi повнiстю йому не по кишенi.

– Отакоi! – вигукнув я. – Якщо вiн справдi хоче роздiлити квартиру та витрати, то я до його послуг! Менi також приемнiше оселитися з кимось, анiж мешкати одному!

Молодий Стемфорд якось невизначено подивився на мене поверх склянки з вином.

– Ви ж не знаете, хто такий цей Шерлок Голмс, – сказав вiн. – Можливо, вам i не захочеться жити з ним у постiйному сусiдствi.

– Чому? Що в ньому поганого?

– Я не кажу, що вiн погана людина. Просто трохи дивак – ентузiаст певних царин науки. Та загалом, наскiльки я знаю, вiн людина порядна.

– Мабуть, хоче стати медиком? – перепитав я.

– Та нi, не маю уявлення, чого вiн прагне. Здаеться, вiн чудово знае анатомiю, i хiмiк першокласний, але, вочевидь, медицину нiколи не вивчав систематично. Займаеться наукою зовсiм безсистемно й якось дивно, але накопичив масу, здавалося б, непотрiбних для справи знань, якi неабияк здивували б професорiв.

– А ви нiколи не питали, чого вiн намагаеться досягнути? – поцiкавився я.

– Нi, з нього не так легко щось випитати, хоча, якщо вiн чимось захопиться, бувае, що його й не зупиниш.

– Я б хотiв iз ним познайомитися, – зауважив я. – Якщо вже мати сусiда, то нехай краще це буде людина тиха та зосереджена на своiй справi. Я ще не достатньо змiцнiв, щоб витримувати гамiр й усiлякi сильнi враження. Менi не бракувало цього в Афганiстанi, i з мене годi до кiнця мого земного буття.

– Зараз вiн, мабуть, сидить у лабораторii, – вiдповiв мiй супутник. – Вiн або не зазирае туди тижнями, або перебувае там iз ранку до ночi. Якщо хочете, поiдемо до нього пiсля снiданку.

– Звiсно, хочу, – сказав я, i розмова перейшла в iнше русло.

Поки ми iхали з Голборна до лiкарнi, Стамфорд устиг розповiсти менi ще деякi особливостi джентльмена, iз котрим я мав намiр оселитися разом.

– Не гнiвайтеся на мене, якщо не поладнаете з ним, – зронив вiн. – Я ж знаю його лише завдяки випадковим зустрiчам у лабораторii. Ви самi зважилися на цей експеримент, тому не вважайте мене вiдповiдальним за те, що станеться потiм.

– Якщо не будемо ладнати, то завжди можна роз’iхатися – стенув я плечима. – Але менi здаеться, Стемфорде, – додав я, поглянувши на свого супутника, – що з якихось мiркувань ви хочете умити руки.