Долина страху

Скажiть, Мейсоне, коли ви дослiджували зовнiшнiй бiк рову, то не виявили слiдiв, залишених людиною пiсля прогулянки водою?

– Жодних слiдiв, мiстере Голмс. Однак краем рову тягнеться кам’яне облицювання, вартувало б iще раз гарненько оглянути.

– Мiстере Мейсон, ви не заперечуватимете, щоб ми негайно ж вирушили на мiсце?

– Я тiльки-но хотiв це запропонувати, мiстере Голмс, оскiльки вже попередньо познайомив вас iз усiма фактами.

Ми рушили мальовничою сiльською дорогою, обрамленою з обох бокiв спочатку рядами пiдстрижених в’язiв, а за ними – старих дубiв.

Загалом один iз характерних пейзажiв сiльськоi Англii. Пiсля закруту дороги перед нами з’явився довгий низький будинок iз темно-брунатноi цегли зi старовинним садом iз тисових дерев. Коли ми пiдiйшли ближче, то побачили й дерев’яний пiдйомний мiст, i широкий рiв iз водою, що виблискувала, немов ртуть пiд холодним зимовим сонцем. Три столiття пролетiли над цим будинком – роки народження та смертi, сiльських свят i ловiв iз гончаками. Дивно, але й тепер ця похмура будiвля нiби кидала свою тiнь на веселi долини.

Голмс пiдiйшов до краю рову й зазирнув у нього. Потiм дослiдив кам’яне облицювання i траву.

– У мене хороший зiр, мiстере Голмс, – зауважив Мейсон.

– Немае жодних слiдiв того, що хтось тут видряпався. Утiм, хiба злочинець обов’язково мав залишити слiд?

– Інакше й бути не могло…

– Вода завжди каламутна?

– Майже завжди. Потiк приносить мул.

– Яка глибина?

– Близько двох футiв скраю й три посерединi.

– То вбивця не мiг потонути, перетинаючи рiв?

– Навiть дитина в ньому не втопилася б.

Ми проминули пiдйомний мiст i побачили довготелесого, сухорлявого, дещо манiрного чоловiка. Це виявився дворецький Емс. Бiдний старигань був блiдий i все ще тремтiв вiд нервового переляку. Бiрлстоунський полiсмен – дебелий меланхолiйний юнак зi слiдами солдатського вишколу – стояв на чатах бiля фатальноi кiмнати. Лiкар уже пiшов.

– Нiчого нового, Вiлсоне? – спитав Мейсон.

– Нiчого, сер.

– Тепер ви можете повернутися додому. Ми пошлемо за вами, якщо виникне потреба. Скажiть дворецькому, щоб попередив мiстера Беркера, мiсiс Дуглас й економку, що нам треба переговорити з ними. Тепер, джентльмени, – звернувся Мейсон до нас, – ви, можливо, дозволите менi подiлитися тут, на мiсцi, певними додатковими мiркуваннями?

Менi дедалi бiльше подобався цей провiнцiйний детектив. Вiн мав здоровий глузд, який однозначно допоможе йому в професiйному планi.