Безодня Маракота

Здавалося, що минуло тричi по годинi, перш нiж бушрейнджер нарештi клацнув накривкою свого годинника, злiз iз дiжки, пiдiйшов до дверей, не опускаючи револьвера, i шпарко вислизнув iз салуну. Ми почули скрегiт iржавого замка i тупiт копит коня, що чвалом виносив бушрейнджера з Джекманз-Галча.

Я вже казав, що впродовж останнiх кiлькох тижнiв лайка дуже рiдко звучала в нашому таборi. За пiвгодини ми надолужили згаяне: такого добiрного та чуттевого лихослiв’я я в життi не чув. Коли нарештi нам вдалося вибити дверi, бушрейнджерiв iз iхньою здобиччю i слiд вистиг; нiкому з нас бiльше не випало побачити нi самих злодiiв, нi викраденого ними золота.

Бiдолаха Вобурн, котрий зберiг вiрнiсть своему обов’язку, лежав iз простреленою головою на порозi спустошеного складу. Лиходii Моул i Фiллiпс спустилися в табiр одразу ж пiсля того, як нас заманили в пастку; убивши охоронця, вони склали здобич до невеликого вiзка i спокiйнiсiнько подалися в якусь надiйну криiвку у горах, де до них пiзнiше приеднався iхнiй хитрий ватажок.

Джекманз-Галч оговтався вiд цього удару. Зараз це цвiтуче мiстечко. Однак проповiдники й iншi духовнi реформатори не користуються тут популярнiстю, так само байдужi тут i високi моральнi якостi. Кажуть, що нещодавно було проведене судове розслiдування дiй одного невинного незнайомця, котрий мав необережнiсть заявити, що в такому великому мiстечку непогано було б мати якусь церковну службу.

Слiди, залишенi в пам’ятi мешканцiв Джекманз-Галча одним-единим iхнiм пастором, ще занадто свiжi, i, перш, нiж вони згладяться, мине чимало довгих рокiв.

Чоловiк iз Архангельська

На четвертий день березня 1867 року, коли менi вже йшов двадцять п’ятий рiк, я пiд впливом тривалих переживань i хвилювань записав до свого щоденника такi рядки:

«Сонячна система, серед iнших незлiченних великих систем, що здiйснюють у мовчазному просторi свiй вiчний шлях до сузiр’я Геркулеса.

Без упину та безгучно обертаються i кружляють в одвiчнiй порожнечi гiгантськi кулi, з яких вона складаеться. У цiй системi однiею з найменших i незначних куль е скупчення твердих i рiдких частинок, яке ми називаемо Землею. Обертаючись, вона мчить вперед, як мчала до мого народження й як буде линути пiсля моеi смертi, кружляючи в таемницi, що невiдомо звiдки прибула та невiдомо куди втiкае.