Безодня Маракота

Вiн майстерно грав у покер, а в «юкер до останнiх штанiв» його майже нiкому не вдавалося здолати. У компанii з колишнiми баламутами Фiллiпсом i Моулом вiн мiг, бувало, грати по кiлька годин поспiль у цiлковитiй гармонii, якщо тiльки невдалий розклад карт не спровокуе лайку у котрогось його нестриманого партнера. На перший випадок на обличчi пастора виникала ображена посмiшка, i вiн звертав на винного свiй докiрливий погляд. При повторному порушеннi пастор брався за Бiблiю, i на цей вечiр грi наставав край.

Ми переконалися i в тому, що вiн чудово володiе зброею; якось, коли ми, вийшовши з бару Адамсiв, практикувалися в стрiлянинi по порожнiй пляшцi з-пiд брендi, пастор узяв в одного з нас револьвер i влупив кулю в саму серединку пляшки з вiдстанi двадцяти чотирьох крокiв.

І взагалi, за що б вiн, крiм видобутку золота, не брався, майже все виходило у нього так, що аж любо було дивитися; та копач iз нього був чи на найнiкудишнiй у всiй Австралii. Полотняна торба з його прiзвищем, виведеним друкованими лiтерами, пилюжилася жалiсним видовищем на полицi на складi Вобурна; до неi нiхто не торкався, i вона залишалася порожньою, тодi як торби iнших шукачiв скарбiв щодня поповнювалися, i багато з них набували солiдноi округлостi форм, бо тижнi збiгали один за одним i час вiдправки золотого фургона був уже на носi.

Хоча Елаес Б. Гопкiнс, вочевидь, по-своему тихо радiв чудовiй змiнi, яку вiн iнiцiював у нашому таборi, його задоволення не було достатньо глибоким i гармонiйним.

– На наш табiр, хлопцi, зiйшла б благодать, – сказав вiн, – якби ми мали по недiлях органiзовану хоча б якусь церковна службу. Ми нiяк не святкуемо недiльного дня, хiба що бiльше, нiж у буднi, п’емо вiскi та граемо в карти. Продовжувати так далi – означае спокушати провидiння.

– Але у нас немае священика, – заперечив хтось iз натовпу.

– Мовчав би, дурню, – загарчав на того сусiд. – Хiба ти не бачиш серед нас людину, котра вартуе двох священикiв? Та з нього священнi тексти вихлюпуються, як глина з твого лотка. Чого тобi ще треба?

– У нас немае храму, – не вгамовувався перший.

– Службу можна провадити i просто неба, – запропонував ще хтось.

– Або на складi Вобурна, – пiдхопили в юрбi.

– Або в салунi Адамса.