Гетьман Іван Виговський

"От би я з ким одружився! Яким теплом повiяло на мою душу од тих карих очей, од того лелiйного личка! Яка вона мила, як та бiла голубка!" – подумав Виговський i тихою ходою попростував слiдком за владикою та посланцями.

Обидвi панii провели владику до середини саду i повернули назад. Виговський в той час забув i про церемонiю, i про посланцiв. Йдучи по саду, обсипаному срiблястим iнеем, вiн все нiби бачив ту лелiйно-бiлу панну з карими очима в матовому туманi срiбного густого iнею. Йому здавалося, нiби серед саду несподiвано з'явилась якась русалка з прозорим бiлим делiкатним личком, нiби облитим свiтом повного мiсяця.

I той старий садок став для його веселим, поетичним, фантастичним. Йому здавалося, що вiн от-от знов побачить десь в гущавинi, в срiбному туманi iнею ту панну, легеньку, делiкатну, з прозорим личком, з палкими очима.

"Вона зирнула на мене кiлька разiв, – подумав Виговський, – i навiщо я убрався в буденну старовизну? Посланцi неприемнi менi гостi, i це я для iх натяг полинялий кунтуш.

Ото якби було знаття, що побачу таку цяцю! Убрався б напродиво в найдорожчий кунтуш!"

Владика вже входив в келii. За ним iшли бояри та козацька старшина. А Виговський неначе не бачив тiеi процесii, забув навiть про неi i все оглядався на ту стежку, котрою вийшла з садка молода панна, все неначе бачив ii постать, закутану в темно-червоний кунтушик, оповиту смугами бiлого горностая. Йому все здавалося, що вiн от-от углядить ii кораловi уста i лелiйне личко десь мiж срiблястими делiкатними пушинками iнiйного туману.

"Ця зустрiч не минеться менi дурно. Щось буде, а що буде, того я й сам не вгадаю. Серце мое й досi спало, неначе було пригноблене походами, битвами, та канцелярською роботою, та палкими вередливими вихватками гетьмана Богдана. Почуваю, що мое серце якось раптово прокинулось тут, на волi, серед пишних церемонiй, серед празникового блиску й сяева, серед вольного натовпу гуляючих людей, в срiбному туманi iнею, де майнув ii легкий м'який лелiйний вид.

Я в Киевi тепер вольний, як школяр на вакацiях. Я знайду ii i довiдаюсь, хто вона", – думав Виговський, вступаючи позад усiх в низькi, тихi й привiтнi митрополитськi покоi.

Увiйшовши в келii, митрополит скинув з себе архiерейську мантiю i обернувся до образiв, котрими була заставлена стiна в просторнiй свiтлицi. Печорський архiмандрит Йосиф Тризна прочитав молитву перед трапезою. Митрополит попросив гостей сiдати за понакриванi столи.