Гетьман Іван Виговський

В кiнцi обiду приiхала стара княгиня Любецька, родичка покiйного Олесиного батька. Iван Остапович познайомився з нею. Любецька була ввiчлива до Iвана Остаповича, делiкатна в розмовi, ласкава на словах, але, прощаючись з Iваном Остаповичем, не запросила його до себе в гостi. Вона була горда своiм князiвством i догадувалась, що Iван Остапович не дурно навiдуеться до Якилини Павловськоi та до Олесi.

Iван Остапович довiдався од тiтки Якилини, що Олеся виiздить додому в свою маетнiсть пiсля Великодня через тиждень.

"Треба буде починати дiло на Великоднi святки, треба буде заловiститись Олесi, що я маю замiр сватати ii, а то як заiде в свою маетнiсть, в тi полiськi пущi та нетрi, то трудно буде тодi добратись до неi.

Треба на Великдень починати та й кiнчати дiло, коли Бог поможе; виiде з Киева, то й забуде про мене", – думав Виговський, вертаючись з Киева до Чигирина.

А Олеся про його не забувала. Пiсля його приiзду до Киева вона тiльки й думала про його, тiльки й розмови з тiткою було в неi, що про його.

– От-от Iван Остапович буде тебе, Олесю, сватати. От побачиш! Прилетить сюди в двiр на татарському конi, вхопить на сiдло та й завезе до Чигирина як полонянку! – смiялась тiтка.

– Побачимо! Але, цьоцю, менi отой Чигирин з козацьким табором зовсiм не подобаеться. Якби менi жити в Киевi, то я би з дорогою душею згодилась вийти за Виговського, – говорила Олеся.

– От i не подобаеться! Ти ще й не була в тому Чигириiii, а вiн тобi вже й не подобаеться, – сказала тiтка.

– Якби я стала гетьманшею, то це менi припало б до серця.

Я тодi була б готова i в Чигиринi жити. А то бути жiнкою генерального писаря вiйська Запорозького якось нiяково. Це ж навiть не те, що бути сенаторкою в Варшавi.

– Ой же, мое серце, те саме, тiльки що будеш жити не в Варшавi, а в Чигиринi, – обiзвалась тiтка.

– А я, цьоцю, люблю бiльш за все Варшаву, хоч я й не католичка. Мiсто веселе, людне. Там i королiвський двiр, i сенатори, i магнати з усiеi Польщi й Украiни: е на що подивитись, е чим себе розважити.

Туди тягне мою душу, а не до Чигирина, де повно козакiв та гармат, де тiльки й тхне вiйськовим табором та порохом! – сказала Олеся i зiтхнула.

– Їй заманулось, щоб вона вийшла таки замiж за Виговського, але щоб вiк свiй звiкувати з ним в Варшавi, а не в Чигиринi.

На Великоднi святки Iван Остапович одпросився в Богдана до Киева. Другого дня пiшов вiн на службу в Михайлiвський монастир. Народу в церквi була сила. Вiн ледве протовпився i став коло стiни.