Князь Єремія Вишневецький

Там я вглядiв, як вони виглядали у вiкно в двiр, – сказав Домiнiк.

– Ого! молодi почувають носом, де ховаються панни, – сказав Замойський i засмiявся, крутячи свого довгого сивого вуса. – Колись i я почував здалеки, де пробувають панни, а тепер вже цього не потраплю зробити.

Старий Замойський так швидко почимчикував через свiтлицю до того покоiчку, котрий був од двору, що на ньому аж жовтi сап’янцi з халявами зарипiли й зашелестiли. Незабаром вiн вийшов до свiтлицi й вивiв за руку Гризельду. Вона вступила до свiтлицi поважно, але з неохотою, нiби опиналась позад батька.

– Вiтаю од щирого серця панну Гризельду! – промовив князь Домiнiк i поклонився низенько Гризельдi.

– Доброго здоров’я князевi! – тихо промовила Гризельда й ледве схилила свою важку од русих кiс голову. Вона окинула очима Домiнiка. Скочивши з коня й хапаючись, вiн розчервонiвсь. Делiкатний рум’янець виступив на бiлих щоках.

«Панна, зовсiм панна! Вiн аж надто вже бiлий та делiкатний. Коли б вiн був смуглявiший, то був би кращий, i може б я його вподобала, – подумала Гризельда, пригадуючи смуглявого й рум’яного Вишневецького, – не люблю я дуже бiлих та бiлявих паничiв».

– Йдiть же та тим часом погуляйте в садку, доки ми скiнчимо свою старечу розмову й пораду з чужоземськими посланцями, а потiм прошу князя Домiнiка на раннiй снiданок, бо я чогось вже голодний.

Князь Домiнiк одчинив дверi в садок i оступивсь. Гризельда з неохотою вийшла на терасу, неначе боялась переступити високий порiг. Пiшли вони поплiч по старому садку i, ходячи по стежках, довгенько розмовляли про вчорашнiй приiзд королеви Цецiлii Ренати та про деяких знайомих.

– Мiж усiма двiрськими паннами при королевi панна Гризельда Замойська була найпоказнiша, – промовив Заславський. – Панна Гризельда була там нiби правдива королева серед того ясновельможного натовпу, серед блискучих пишних панiй. Нiби мiсяць мiж зорями! Панна Гризельда була й найкраща за всiх.

– О, вибачайте, князю Домiнiку! не за всiх. Яка з мене красуня? Там було багато кращих за мене, – обiзвалась Гризельда.

– Може були й кращi за вас, панно Гризельдо, але ви одна найбiльше менi сподобались. Я не люблю отих дрiбненьких та мiзерненьких паннiв, що роем вилися кругом найяснiшоi нашоi королеви. Вас, тiльки вас одну я щиро люблю й любитиму довiку.

І переднiше Гризельдi князь Домiнiк не дуже подобався. Пiсля вчорашнiх церемонiй, як вона углядiла Вишневенького, Домiнiк став iй навiть неприемний.