По той бік раю

При денному свiтлi Принстон поволi проступав перед його очима – Вест i Реюнiон, вiдлуння шестидесятих, Зал сiмдесят дев’ять – гордовитий, iз червоноi цегли, Верхня i Нижня Пайни – аристократичнi зразки епохи, не надто задоволенi своiм розташуванням серед крамарiв. А увiнчували обрiй дрiмотнi шпилi веж Холдера i Клiвленда, що стрiмко врiзалися в голубе небо в единому порусi.

Вiн iз першого погляду полюбив Принстон – його розморену красу, його значущiсть, яку вiн не мiг до кiнця осягнути, дикi нiчнi пробiжки у мiсячному сяйвi, гарних удатних хлопцiв у гонитвi за спортивними перемогами, i над усiм цим – дух суперництва, що витав скрiзь.

Уже вiд першого дня, коли iз дикими очима, немов сп’янiлi i виснаженi першокурсники, сидячи в спортивнiй залi, вони обрали президентом когось з Гiлл Скул, вiце-президентом – якусь знаменитiсть iз Лоренсвiлля, а секретарем – хокейну зiрку з Сент-Пола, аж до самого закiнчення другого курсу, – вона була присутня у всьому, ця всепоглинаюча система поклонiння обраному колу.

Еморi був единим iз Сент-Реджиса. Вiн споглядав, як розростались i переформовувались угруповання випускникiв Сент-Пола, Гiлла, Памфрi, як у iдальнi вони iдять за окремими столами, як перевдягаються в своiх закутках у спортивному залi, як вибудовують довкола себе бар’ер iз менш важливих, але амбiцiйних, щоб вiдмежуватись вiд дружнiх, але злегка розгублених учнiв середнiх шкiл. Усвiдомивши це, Еморi зненавидiв обурливi соцiальнi межi, отой штучний подiл, вигаданий сильними, щоб заохочувати своiх компаньйонiв i тримати на вiдстанi слабших.

Вiн вирiшив стати одним iз перших на своему курсi. Записався на футбольнi тренування для першого курсу. Але коли його вже вiдзначили в «Принстонiвцi», вiн серйозно травмував колiно (що до кiнця сезону викинуло його з гри). Вiн був змушений ретируватися i обдумати ситуацiю.

«Унiвер 12» вимикав цiлу низку запитань. Були там трое чи четверо непримiтних, зацiпенiлих хлопцiв з Лоренсвiлля, двое хлоп’якiв iз приватноi школи в Нью-Йорку (Керрi Голiдей охрестив iх «плебеями-пияками»), хлопець-еврей також iз Нью-Йорка i, як компенсацiя для Еморi, – двое братiв Голiдеiв, якi йому одразу заiмпонували.

Голiдеiв усi вважали близнюками, але насправдi темноволосий Керрi був на рiк старший од свого брата-блондина Берна. Керрi був високий, iз веселими сiрими очима i усмiшкою, що iз першого погляду викликала приязнь до нього; вiн одразу став ватагом гуртожитку.