По той бік раю

Вiн написав два романи: один iз них – разюче антикатолицький (але це було ще до його навернення), i п’ять рокiв по тому – iнший, де вiн змiнив своi в’iдливi насмiшки над католиками на ще дотепнiшi кпини над представниками епископальноi церкви. Вiн надзвичайно поважав ритуали, був захопливо драматичним, любив iдею Бога достатньо глибоко, щоб зберiгати целiбат, i був прихильний до ближнього свого.

Дiти обожнювали його, адже вiн сам був дитинним; молодь насолоджувалась його товариством (бо вiн сам був молодим, i нiщо його не шокувало).

У якомусь столiттi й у вiдповiдному мiсцi вiн мiг би стати як Рiшелье. Але нинi вiн був просто високоморальним, дуже релiгiйним (точнiше сказати, благочестивим) душпастирем. Вiн полюбляв створювати ореол таемничостi над звичним, використовував давнi зв’язки, цiнував життя у всiх його проявах (хоча й не насолоджувався цим сповна).

Вони з Еморi якось одразу заприязнились – товариський презентабельний прелат, який мiг затьмарити будь-який посольський бал, i зеленоокий задумливий хлопець у своiх перших дорослих штанах.

Пiсля пiвгодинноi розмови вони вiдчули, що iхнiй зв’язок схожий на зв’язок батька з сином.

– Мiй любий хлопчику, я багато рокiв чекав цiеi зустрiчi. Умощуйся зручнiше i давай побалакаемо.

– Знаете, я щойно приiхав iз школи Сент-Реджис…

– Твоя матiнка згадувала про це – вона надзвичайна жiнка. Дай сигарету (я впевнений, ти куриш). Отже, пiдозрюю, ти, як i я, – ненавидиш природничi науки i математику.

Еморi радо закивав головою.

– Ненавиджу iх! Люблю англiйську та iсторiю.

– Авжеж, ти також ненавидiтимеш школу спочатку. Але я радий, що ти будеш учитись у Сент-Реджисi.

– Чому?

– Бо це школа для джентльменiв, i демократiя не заразить тебе надто швидко. В тебе ще буде цього вдосталь у коледжi.

– Я хочу вчитись у Принстонi, – сказав Еморi. – Не знаю чому, але менi здаеться, що всi випускники Гарварда – безхарактернi (я колись сам був таким). А випускники Єля – ну, вони носять великi голубi светри i курять люльки…

Монсеньйор посмiхнувся:

– Знаеш, я теж колись був таким…

– Нi, ви зовсiм iнший! Я гадаю, що Принстон – неквапний, красивий i аристократичний.

Розумiете, як весняний день! А Гарвард це щось доволi закрите…

– А Єль – морозяний i енергiйний, як листопад, – закiнчив монсеньйор.

– Саме так!

І вони легко занурились у радiсне вiдчуття близькостi.

– Я завжди пiдтримував принца Карла Стюарта…

– Звичайно, i Ганнiбала!

– Так, i Пiвденну конфедерацiю.