Діви ночі

Є усi… А курдупель тiльки вдавав, що уваги не звертае – вмить зриваеться на ноги i прямуе до нас.

Так само перераховуе годинники, навiть оком не ковзнувши по дiвчатах.

– Передай iм, нехай зроблять так, аби я iх довго-довго шукав. Добре? І то зараз.

Коли вiн пiшов, Марунька пробуе винувато всмiхнутися до мене:

– Ти гнiваешся?

– Я буду гнiватися ще сильнiше, якщо ви не покладете менi зараз на стiл тих триста крабiв вiд старого.

– Всi триста? – нетямиться з подиву Леська.

– Всi триста. Це ж я малюватиму портрета, а не ви.

– Але ж… але ж…

– Менi що, повторити процедуру?

– Ой нi! – скрикуе Леська i про всяк випадок вiдсовуеться з крiсла на другий кiнець столу. Зате я присовуюся до Маруньки i нiжно пригортаю ii стан.

– Пе-ре-стань! – белькоче вона. – Давай поговоримо спокiйно. Годинники ми вiддали. Зараз пiдемо звiдси. Хочеш, перебазуемося разом до iншого ресторану? Хочеш?… Ще когось розiграемо? Ну? Ясу?

– Охi, кицюню. Я завдяки вам влип в iсторiю, з якоi мушу виплутатися.

І менi потрiбнi грошi. А ви собi пливiть, куди завгодно i на всiх вiтрилах. Вам тiльки сюди заборонено вступати. А так – свобода. Можете чкурнути хоч на Сахалiн. А менi нема куди чкуряти. Я залишаюся зi своiми клопотами сам на сам. І нiхто менi не допоможе. Ясно? Викладайте бабки!

Марунька бере Лесьчину торбину i вiдраховуе грошi.

– Шуруемо звiдси, – каже Леська. – Менi вже ця кнайпа обридла.

– Ну, добре, чао, – нiжно всмiхаеться Марунька i, чмокаючи мене в щiчку, кладе в долоню гонорар.

Потiм вони йдуть, кидаючи налiво й направо прощальнi погляди. Пора й менi. Я допиваю пиво i в цей момент чую над головою:

– З вас шiстдесят вiсiм сорок.

Я закашлююся i витрiщаю здивованi очi на молодого, але нахабного офiцiянта. Його обличчя ввiчливе й незворушне. Коли я бачу такi гладенькi обличчя, у мене виникае палке бажання залiпити його кремом. Але на столi кремiв нема. Зате е чотири порожнi пляшки шампанського, двi з-пiд горiлки i кiлька з пива.

Є ще салати i м’ясне асортi – улюблена страва усiх офiцiантiв Радянського Союзу, адже на нiй завиграшки можна заробити цiлих п’ять карбованцiв, бо коштуе вона п’ятнадцять.

– Не розумiю. Хiба з вами не розплатились?

– Нi. Прошу розрахуватись. Закриваемо.

– Але ж це все замовляв не я, а тi двое. Ми з дiвчатами замовляли одне шампанське i два пива, це коштуе сiм карбованцiв.

– Та-ак, менi що – мiлiцiю кликати?

Мiлiцiю? Цього ще менi бракувало.