Трістрам Шенді

Але я, хоч убий, не можу відмовитися від думки, що і сам священик, нехай навіть не йому першому спав на думку ввесь цей план, – проте, оскільки він взяв в нім щиру участь, як тільки був у нього втаємничений, і охоче віддав гроші, щоб виконати його, – що священик, повторюю, теж мав право на деяку частку хвали, – якщо тільки йому не належала добра половина всієї честі цієї справи.

Суспільству завгодно було в той час вирішити інакше.

Відкладіть убік книгу, і я дам вам півдня на скільки-небудь задовільне пояснення такої поведінки суспільства.

Мусите ж знати, що років за п’ять до так докладно розказаної вам історії з патентом повитухи – священик, про якого ми ведемо мову, зробив себе притчею во язицех навколишнього населення, порушивши всяку пристойність відносно себе, свого становища та свого сану; – він ніколи не показувався верхи інакше, як на худому, жалюгідному одрі, що коштував не більше одного фунта п’ятнадцяти шилінгів; кінь цей, аби скоротити його опис, був вилитий брат Росінанта – так далеко сягала між ними сімейна схожість; бо він абсолютно в усьому підходив під опис коня ламанчського лицаря, – з тією лише відмінністю, що, наскільки мені пам’ятається, ніде не сказано, щоб Росінант страждав запалом; крім того, Росінант, за щасливим привілеєм більшості іспанських коней, огрядних і худих, – був поза сумнівом конем в усіх відношеннях.