Трістрам Шенді

– Я тримаюся насторожі відносно обох цих помилок; насправді, я, по-перше, навмисно залишив півдюжини вільних місць, – а по-друге, я з ними з усіма надзвичайно ввічливий. – Джентльмени, ваш покірний слуга запевняє вас, що жодне товариство не могло б дати йому і половини такої втіхи, – бачить Бог, я радий вас прийняти, – прошу тільки вас бути як удома, сідайте без церемонії та споживайте здорові.

Я сказав, що залишив шість місць, і готовий був уже сягнути своєю люб’язністю ще далі, звільнивши для них також і сьоме місце, – те, біля якого стою я сам; – але тут один критик (не професійний, – а природний) сказав мені, що я непогано впорався зі своїми обов’язками, так що я негайно його займу, в надії, проте, що наступного року місць у мене буде значно більше.

– Але яким же чином, скажіть на милість, міг ваш дядько Тобі, який, мабуть, був військовим і якого ви зображуєте зовсім не безглуздим, – яким чином міг він бути в той же самий час такою плутаною, тупою, нетямущою людиною, як – переконаєтеся на власні очі.

Так, я міг би відповісти вам, сер критик, але я вважаю це нижче своєї гідності.

– Це була б лайлива відповідь, – підходяща тільки для того, хто не в змозі дати ясний і задовільний звіт про предмет або проникнути досить глибоко в першопричини людського неуцтва й заплутаності наших думок.