До зірок

Вони створювали першi гiпотетичнi комбiнацii iдей та матерiалiв, якi знаходили пiд рукою; в майбутньому кожна така iдея призначена пройти шлях вiд гiпотези до вiдкриття та, нарештi, стати загальновiдомим фактом. Коли мiсiс Бакнер гукнула хлопцiв, вони, фiгурально висловлюючись, сiяли в тишi тi насiнини, зiйти яким належало лише до середини двадцятого столiття.

Рiплi Бакнер спустився драбиною i взяв у матерi глечик. Безiл Дюк Лi побiжно на це подивився та мовив:

– Красно дякую, мiсiс Бакнер.

– Вам там не надто душно?

– Нi, мiсiс Бакнер.

Усе гаразд.

Там було душно; та вони цього майже не помiчали; i кожен випив по два великих келихи лимонаду, навiть не помiтивши, що до цього iм дуже хотiлося пити. Увагу iхню повнiстю заполонила книга в червонiй палiтурцi зi штучноi шкiри, яку вони дiстали зi свого сховища – з-пiд ляди люка. На першiй сторiнцi (якщо ви, звичайно, посвяченi в таемницю чорнила з лимонного соку) можна було прочитати: «Книга сенсацiй. Складено «колекцiонерами сенсацiй» Рiплi Бакнером-молодшим i Безiлом Д.

Лi».

У цiй книзi фiксувалися всi вiдхилення вiд моральних норм, що були вчиненi iхнiми спiвгромадянами. Деякi похибки вчиняли тi, чиi скронi вже сивi, – цi iсторii перетворювалися на мiськi легенди i виявилися забальзамованi в книзi лише завдяки необережнiй ексгумацii за обiдами в родинному колi. Були там i грiхи, вчиненi хлопцями та дiвчатами iхнього вiку – бiльш хвилюючi, про якi було вiдомо напевно, також були i просто небилицi.

Поодинокi нотатки, коли б iх прочитали дорослi, були б сприйнятi iз подивом, iншi, можливо, викликали б гнiв, а вiд трьох-чотирьох свiжих нотаток охопив би жах i вiдчай батькiв тих дiтей, про яких там iдеться.

Один iз найбiльш незлобивих пунктiв, що викликав у хлопчакiв сумнiв й доцiльну необгрунтованiсть щодо внесення його до книги, хоч лише торiк той випадок збентежив молодих авторiв, звучав так: «Елвуд Лiмiнг три або чотири рази ходив на канкан у кабаре “Зiрка”».

Інший – найулюбленiший через свою унiкальнiсть – виголошував: «X.

П. Крамнер, скоiвши низку злочинiв на сходi краiни, втiк сюди, аби запобiгти ув’язненню». Тепер цього мiстера Крамнера вважали одним iз найвiдомiших та найсолiднiших громадян мiста.

Єдиний недолiк цiеi книги полягав у тому, що насолоджуватися нею можна було лише завдяки уявi, тому що невидимi чорнила зберiгали своi таемницi, допоки сторiнки не пiднесуть близько до вогню – тодi нотатки проявляться.