З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

 – промовив сам до себе Симеон, не дивлячись у вiчi Арсеновi, наче завинив перед ним. – Та що це я зажурився Одровонжами, наче i справдi чесний Яцько мiг iх зробити добрими та благородними… Ми цiлий вiк чекаемо апостолiв i марно. Надiемося: оце буде князь, оце король! Вони ж виходять на пiдмурiвок i з людей перемiнюються в iнквiзиторiв. А щоб нiхто не показував iм iхнiх справжнiх облич, як це насмiлився зробити бiдний Русин, убивають смiливцiв, i це насильство над людським духом називають найвищою справедливiстю – auto da fе…[61 - Акт вiри (iсп.

– Так ладно говорите, майстре… – промовив Арсен, не дивлячись у вiчi Симеоновi Владицi. – Так ладно… І вже душу свою очистили мудрими i гнiвними словами, а Яцько вмер – без вас. І люди гинуть. А чи зблисне бодай ошкруметок такоi глибокоi думки в головi смерда, який з розпуки вбивае вилами свого пана, а потiм за це гине на шибеницi? Та де там, i близько не свiтить таке прозрiння в його неосвiченiй головi, а гине, не боiться…

– А ти, – скептично глянув Симеон на Арсена, – поплакав над останками Яцька i цим купив собi право бути моiм суддею? Так легко… І пiсля цього, бажаючи далi iсти, йдеш грати голим панам?

– Я вже не граю.

– О, тодi ти вже й зовсiм змив бруд iз свого сумлiння! – саркастично засмiявся Владика. – Ти вже еретик, мало того – пророк для тих смердiв, якi за волю йдуть на плаху. Тiльки вони цього не знають. Об’явися до них месiею, i iм легше буде вмирати… Облуднику, я знаю свою немiч, та вже старий есьм, а ти… Ти вiчно проповiдуеш непокору i бунт, а твоя Орися спить поруч з виродком i до любощiв його звикае, а може, й звикла вже, а може, й плюнула б тепер на тебе, скалiчена багатством, бо ти побоявся тодi, на замерзлому Стирi, подати iй руку, щоб не обтяжувати себе, не ризикувати собою! Ти й не питав ii, чи вона згодна, ти не спробував i наздогнати – а може б, вона таки пiшла була з тобою до гнiдавськоi церковцi? Але ж тебе огорнув страх, це так легко – страждати марно за коханням та жертвувати собою, стати за нього на олеськi вали – то набагато важче! Речнику повсталих смердiв, а скажи – ти любив узагалi кого-небудь, навiть оту Орисю?

– Майстре! – скрикнув Арсен i стишився ураз.

Вiн закрив долонями обличчя i вибiг з рундука.

«Хто сказав цi слова – Владика, чи вони в менi самому обiзвалися так жорстоко й боляче?» – стугонiло, стукало, било молотком по мозку.