З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

    Павло Тичина

Я е трудний народ, який не знае втоми,

Постаючи з раба та смертноi судоми,

Засвiдчую свое життя перед Творцем,

Хоч був похований i мертвим, i живцем.

Я з голоду помер у тридцять третiм роцi,

І довго плоть моя в могилi на толоцi

Лежала немiчна. Я ждав, коли мене

На суд покличе свiт i Бог припом’яне.

Я знаю: час настав i Бог мене побачив,

Та суду ще нема, i я ще не вiддячив

За хлiб iз бур’яну, що рвав нам животи,

За пекло, що менi придумали кати.

Я вмер, але мiй дух на украiнськiм полi

Щоднини зводиться, як сонце в ореолi,

Вбираеться в тiла соборiв i дiтей,

І правди полум’я несе, як Прометей.

Моiми дiями, мечем мойого слова

Вщент буде знищена iмперii основа —

Та сила потайна ненавистi i зла,

Що прагнула мене перевернуть в хахла,

За людянiсть мою, за честь, за непокору

Карала муками в огнi Голодомору.

Я е народ. Я встав з невольничого дна

До працi й творчостi, до хлiба й до вина,

Щоб пiднiмалися з руiн козацькi храми,

Щоб ми збиралися повiк пiд прапорами,

Що сяють золотом блакитноi яви,

Дарують миро нам, як Господу волхви.

Я знаю: чад настав! Кремлiвськi циркуляри

Ми прочитаемо, i не уникнуть кари

Вчорашнi й нинiшнi вовки-бiльшовики —

Вселюдський трибунал триватиме вiки.

Мене тепер нiхто не зможе побороти,

Бо я – земля i дух! Я в свiтовi широти

Пiдняв своiх страждань боляще сяяття —

Жагу державностi i волю до життя.

Рухiвська нiч[23 - Не входить у шкiльну програму.

Менi до смертi буде снитись

Наш рухiвський нiчний похiд —

Ми йшли до Кобзаря молитись

З Полiтехнiчного, а вслiд

За нами рухалися тiнi,

Ішли донощики сумнi,

Бо вже в моторiв гуркотiннi

Сурмили рухiвськi пiснi.

І чули ми крiзь мури й сквери,

Що спiв наш, як Днiпро, тече.

Ішли за нами бетеери,

Свiтили фарами в плече.

Якби шарнули з кулемета,

Зайшли б ми в кров липку, як нiч,

Але дiйшли б ми до поета

І до омрiяних сторiч…

Та бетеери не стрiляли,

Злякались, пощезали в тьмi,

І, мабуть, ми тому охляли,

Затихли, стишились самi.

Якби ж тi дула химороднi

Вогнем лизнули тротуар,

То ми не дихали б сьогоднi

Трутизною вождiвських чвар!

Якби вождi хрестились кров’ю,

То, може, думали б яснiш

І пiд святою корогвою

Нам не вбивали б в серце нiж!

Не поеднала нас молитва,

Не поеднала нас любов.

Прийшла за славою гонитва,

І ми рабами стали знов.