Міфи та легенди українців

Сидiв-сидiв, а iсти аж-аж-аж… Йде знову до святого просити iжi.

– Святий Юрiю, – каже, – милостивий! Чого дай, то дай попоiсти, а то вiку не доживу.

– Та й набрид же ти, – каже, – з тiею iжею. Та що вже з тобою говорити, пiди, там, недалечко вiд села, пасеться свиня, – оту й з’iж.

Пiшов.

– Здоров, свине.

– Здоров.

– Казав святий Юрiй, щоб я тебе з’iв.

– А що ти таке, що ти будеш мене iсти?

– Вовк!

– Брешеш, – собака.

– Нi, – каже, – вовк.

– Хiба ж, – каже, – вовковi iсти нiчого?

– Нiчого, – каже.

– Коли ж, – каже, – нiчого, то сiдай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, – може, й тебе виберуть.

– Чи так, то й так. Вези.

Сiв на свиню. Прибiга в село, а свиня як закувiка – аж вовк перелякався.

– Чого се ти, – каже, – кричиш?

– Та це ж я, – каже, – скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали за начальство.

Коли це люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами… Хто що запопав. У вовка аж дух сперло од страху. От вiн потихеньку до свинi:

– Скажи, чого це так багато народу бiжить?

– Та це ж, – каже, – для тебе.

От народ як зсадив вовка, як почав перiщити, то вже йому й iсти перехотiлося – насилу живий вирвався.

Як дремене, та прямо до святого Юрiя.

– Святий Юрiю, – каже, – милостивий. Дай чого-небудь хоч крихiтку попоiсти, а то от-от кiнець вiку.

Святий Юрiй каже:

– Пiди, там он iде кравець. Нападеш на нього та й поживишся.

Ледве потопав вовк. Перестрiва на дорозi кравця:

– Здоров, чоловiче.

– Здоров.

– Казав святий Юрiй, щоб я тебе з’iв.

– А що ти таке, що станеш мене iсти?

– Вовк, – каже.

– Брешеш, – собака.

– Нi, – каже, – iй-богу вовк.

– Та й малий же ти з бiса. Ану, давай я тебе помiряю.

Та як укрутить у хвiст руку – i давай мiряти аршином! Мiряв його, мiряв – уже тому вовковi й дихати не хочеться, а вiн усе мiряе. Та приказуе:

– Аршин вздовж, аршин впоперек!

Доти мiряв, поки й хвiст у руцi зостався. Вовк як чкурне! Та годi вже до святого Юрiя, побiг до вовкiв:

– Вовчики-братики, таке й таке лихо.

Вони давай гнатися, давай гнатися за тим кравцем. Що тут у свiтi робить? Той бачить – бiда. Аж стоiть дерево. Вiн на те дерево: залiз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й обступили та аж зубами клацають… Куций i каже:

– От як ми зробимо: я стану насподi, а ви всi на мене, усi на мене, один зверх другого, аж поки досягнемо вражого сина…

Стали вони один зверх одного – така драбина.