Міфи та легенди українців

Тим часом Бог прокинувся та й каже:

– Ось бачиш тепер, який ти безсилий порiвняно зi мною – нiчого не можеш зробити зi мною, як не хотiв би ти того: земля й вода скоряються менi – тому, хто iх створив, а не тобi. А в тому, що через тебе земля стала такою великою, нема ще лиха. Я населю ii рiзними людьми i тварями, а яма, яку ти щойно викопав, знадобиться для тебе самого на пекло.

Потiм Бог став населяти землю рiзними створiннями: вiдразу ж злiпив iз землi людину, дмухнув на неi, – i вона стала ходити i розмовляти.

Потiм створив усiх iнших живих тварей i звiрiв – усiх по парi, щоб вони могли плодитися. Пiсля того Бог пiшов на небо i забрав iз собою Сатанаiла.

Чи довго, чи недовго жили вони на небi, тiльки Сатанаiл так вислужився перед Богом, що Бог подарував йому золоту корону на голову.

Якось Боговi треба було кудись пiти на якийсь час, i вiн залишив на небi керувати всiм Сатанаiла, наказавши йому, коли послати на землю дощ, коли вiтер, коли град, коли тепло. А тодi додав:

– Якщо тобi самому сумно буде, то ось макiтра з водою: умочиш у неi пальця, крапнеш – i з тiеi краплi зробиться такий самий, як i ти, i тодi вже не сумуватимеш, тому що буде з ким розважитись.

Промовивши це, Бог пiшов з неба. Щойно Вiн вийшов за ворота, Сатанаiл прожогом до макiтри, умочив пальця, крапнув краплю води i бачить – справдi з’явився достоту такий самий, як вiн. Тодi вiн став умочати у воду разом усi десять пальцiв i понастворював багато тисяч таких чоловiчкiв. Робив вiн iх, робив доти, доки вистачило води, коли ж викрапав усю воду, дивиться – а чоловiчкiв стiльки, що свiту Божого не видно.

Тодi Сатанаiл мiркуе собi:

– Ось тепер я цар так цар, е в мене свое вiйсько, е в мене своi слуги, е в мене свое царство. Тепер я вже нiкого не боюсь i Бога на небо не пущу, а правуватиму тут сам.

І от Сатанаiл наказав своiм слугам, щоб вони ставили йому царський престол. Через якийсь час престол був готовий. Сата-наiл видряпався на престол, розсiвся, наiжачився й каже до свого вiйська, щоб воно уважно стежило, коли Бог буде летiти назад на небо, i не пустило б Його.

А Бог тим часом побував там, де Йому треба було, i летить назад на небо. Раптом бачить – на небi сила-силенна маленьких чоловiчкiв, i кожне в Нього кидае – той каменем, той оцупком, той грязюкою, хто чим попало. А Сатанаiл нап’яв на голову подаровану йому Богом корону, сидить на престолi й орудуе ними, щоб заступали Богу дорогу та не пускали Його на небо.