Маленькі жінки. Частина 1

– Нi, люба, бiжи й принеси менi кави. Я так втомилася, що не можу поворухнутися.

І Мег, приховавши своi черевики, вiдкинулася на спинку дивану. Джо тим часом попрямувала до iдальнi, однак знайшла ii не скоро, спочатку зазирнувши до комори, де зберiгався посуд, потiм – до зали, де старий мiстер Гардiнер пригощався наодинцi. А коли нарештi дiсталася iдальнi, то, притьма схопивши чашку з кавою, одразу пролила ii на себе, урiвнявши в правах передню частину своеi сукнi з задньою.

– О, нi, яка я незграба! – вигукнула Джо.

У розпачi вона намагалася стерти пляму рукавичкою Мег, пiсля чого й та стала брудною.

– Чи можу я вам допомогти? – прозвучав неподалiк доброзичливий голос. Це був Лорi з чашкою кави в однiй руцi та креманкою з морозивом – в другiй.

– Я хотiла вiднести цю каву для Мег, яка дуже втомилася, але хтось штовхнув мене, i ось – тепер я в такому прекрасному виглядi, – вiдповiла Джо, похмуро поглядаючи на спiдницю та рукавичку, якi набули кавового кольору.

– Як шкода! Я шукав когось, кому вiддати все це.

Може, вiднесемо цю каву й морозиво вашiй сестрi?

– О, дякую! Я покажу вам, де вона. Я вже нiчого не братиму, бо, певна, знову все зiпсую.

Джо йшла попереду, а Лорi позаду котив маленький столик на колiщатках, куди також поставив каву й морозиво для Джо. Це виглядало так тактовно, що навiть Мег назвала його «хорошим юнаком». За розмовами й солодощами весело спливав час, аж поки до кiмнати не увiрвалися молодi люди, що заходилися грати в «лiчилки». По тому прийшла й Ханна.

Мег пiднялася з дивану так швидко, що аж скрикнула вiд раптового болю, а Джо довелося пiдхопити ii.

– Тихше! Не кажи нiчого, – прошепотiла вона, вголос додаючи: – Нiчого, нiчого, пусте. Я трохи пiдвернула ногу, от i все.

Ханна незадоволено щось пробурмотiла, Мег заплакала, а Джо трохи розгубилася, але потiм вирiшила, що вона в цiй ситуацii повинна зберiгати холодну голову. Треба було брати все у своi руки. Вислизнувши з кiмнати, вона побiгла вниз i, знайшовши слугу, запитала, чи може вiн дiстати iй коляску.

Це був найманий офiцiант, який нiчого не знав про коляски. Зате iхню розмову почув Лорi i запропонував дiдусеву карету, яка щойно за ним приiхала.

– Але ж ще зовсiм рано! Ви, мабуть, хочете побути ще? – почала було Джо, не наважуючись одразу прийняти його пропозицiю.

– Я завжди йду рано, правда, правда! Будь ласка, дозвольте менi пiдвезти вас додому. Тим паче, що на вулицi, здаеться, пiшов дощ, – мовив Лорi.