Маленькі жінки. Частина 1

Однак часом я боюся, що менi це не пiд силу, – Мег похитала головою, наче шкодуючи за тими красивими речами, якi хотiла б мати.

– Я не впевнена, що це щось змiнить. У кожноi з нас е хiба долар, тож я сумнiваюся, що вiд нашого вчинку армii стане краще. Але насправдi менi нiчого не потрiбно, я не очiкую вiд матерi подарункiв. Хоч… менi хотiлося б мати хiба що «Ундiну» Фуке, – з сумом промовила Джо, адже вона була справжнiм книжковим черв’яком.

– А я хотiла б присвятити себе музицi, розучуванню нових творiв, – сказала Бет i зiтхнула так тихо, що нiхто не почув – хiба що коцюба й чайник.

– А я б купила коробку фаберiвських олiвцiв для малювання. Вони менi справдi потрiбнi, – в голосi Емi вiдчувалася незвична рiшучiсть.

– Але ж… мама нiчого не казала про нашi грошi. Гадаю, вона не хоче, щоб ми взагалi вiд всього вiдмовилися. Можемо, наприклад, купити для себе якусь дрiбничку, щоб хоч трохи розвiятися. Я впевнена, що ми достатньо плiдно й багато працювали, щоб заробити собi на такi речi, – майже крикнула Джо, але вiдразу знiтилась i почала оглядати своi пiдбори.

– Я знаю, що я це заслужила. Я витрачала свiй час, навчаючи непосидючих дiтей цiлими днями. А могла б проводити цi години вдома, насолоджуючись спокоем, – почала знову скаржитися Мег.

– Це не вартуе й половини зусиль, котрi витрачаю щодня я, – мовила Джо. – Чи хотiли б ви проводити цiлi днi з нервовою, метушливою старою, яка вимагае вiд вас ходити по струнцi, задовольняючи всi ii примхи? Що б ви не робили, вона нiколи не буде задоволена, доводячи вас до слiз i бажання вистрибнути у вiкно!

– Цi хвилювання, звiсно, не дуже приемнi, але, гадаю, що мити посуд i слiдкувати за порядком у домi – ось найгiрша у свiтi робота.

Цього разу Бет гучно зiтхнула i подивилася на своi грубi руки.

– Я не вiрю, що хтось iз вас страждае так сильно, як я, – вигукнула Емi. – Вам хоча б не треба ходити до школи, де зухвалi дiвчата знущаються з тебе, якщо ти припустилася якоiсь помилки, а то й смiються над твоiми сукнями i образливо висловлюються про батька тiльки через те, що вiн бiдний.

– Якщо ти маеш на увазi наклепи чи образи, то тодi краще говорити не «смiються», а «насмiхаються». Наклеп – це щось схоже на те, як тато клепае своi пляшки для розсолу, – намагалася пожартувати Джо.