Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

У поглядi Яцека був неначе гнiв; ii очi ковзнули по ньому без жодного виразу.

То, без сумнiву, небезпечна жiнка.

Я навмисне почала ластитися до Яцека. Робила це дуже демонстративно, тим самим викликаючи його на взаемнiсть. Щоправда, вiн намагався якось стримати мене, але я не поступалася. Нарештi я сказала йому, що хочу танцювати. Вiн на якусь мить завагався, але я, боячись, щоб вiн не вигадав якоiсь вiдмовки, встала й простягла до нього руки.

Я бачила, що вiн роздратований, бо усмiхався неприродно.

– Не розумiю, що це з тобою дiеться?

– Зi мною? – перепитав вiн, аби вигадати час.

– Ранiше ти так любив танцювати.

– Чому ранiше? – вдав вiн обуреного. – Я завжди люблю танцювати з тобою.

– Чого ж тодi в тебе таке обличчя, нiби тебе ведуть на ешафот?

– Що ти вигадуеш?! – нещиро засмiявся вiн.

– Ти тримаеш мене так силувано i маеш такий вигляд, наче запросив мене просто iз ввiчливостi.

Яцек скривився.

– Ти маеш до мене якiсь дивнi претензii. Я трохи стомився. Ото й тiльки.

Ми саме поминали столик тоi жiнки. Я пестливо погладила Яцека по руцi. Правда, вона того не завважила, але Яцек почервонiв, i я побачила, як йому стиснулися щелепи. Мабуть, вiн дуже боiться цiеi жiнки.

Я пiдступно мовила:

– Ти поводишся так, нiби хочеш показати, що тобi неприемнi моi пестощi.

Яцек злегка нахмурив брови i, силкуючись прибрати люб’язного виразу, вiдказав:

– Ти ж сама знаеш, що це неправда.

– Можливо, – не вгавала я. – Але ти хочеш, щоб усi тут думали, нiби це правда.

– Запевняю тебе, Ганечко, що все це тобi просто ввижаеться.

– А я тебе запевняю, що нiколи бiльше з тобою не танцюватиму.

– Я таки справдi тебе не розумiю. Ти закидаеш менi те, чого взагалi немае. Адже не так уже й важко зрозумiти, що людинi часом, може, не хочеться танцювати.

– Чому ж, я це розумiю. Але навiщо ж ти тодi запросив мене до танцю?

Яцек прикусив губу.

– Пробач, але ж ти сама захотiла.

– Ну то й що?… Ти мiг сказати, що тобi не хочеться, що я вже до смертi тобi обридла, що… Хiба я знаю… Що ти соромишся зi мною танцювати, що…

Вiн спинив мене, мiцно стиснувши менi руку. Був дуже злий. Не знаю чому, але мене охопило таке роздратування, що я не могла стримати дошкульних слiв:

– Коли хочеш, щоб я закричала з болю, стисни менi руку трохи дужче.