Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Зрештою, я вже простягла йому руку.

Я сказала йому, що вiн змужнiв i погарнiшав з вигляду. Так воно, зрештою, й було. Ранiше вiн мав трохи завузькi плечi, був надто худий, i в його поведiнцi вчувалась якась наiвнiсть. Тепер вiн швидко опанував себе i одразу погодився мене провести.

Отож я сказала йому, що коло мене упадав один добродiй, котрого тепер викрито як шпигуна. Оскiльки його бачили в моему товариствi, то вiйськовi властi гадають, що хоч вiн i втiк iз Варшави, але спробуе зв’язатися зi мною.

Мене зобов’язано, щоб я негайно дала iм знати, якщо таке станеться. Потiм я докладно переказала Ромековi змiст Робертового листа i запитала, як менi дiяти.

Уважно вислухавши мене, Ромек сказав:

– Як ти можеш хоч мить вагатися! Коли б ти навiть i хотiла виконати прохання того шпигуна, то не змогла б цього зробити, а сама вскочила б у неабияку халепу.

– Чому?

– Та це ж дуже просто. Пiсля його втечi напевне поставлено когось, хто стежить за його сейфом у банку. Вони були б надто наiвнi, якби цього не зробили.

І кожен, хто спробуе вiдiмкнути сейф, буде тут-таки заарештований.

Я здригнулася.

– Який жах!

– Ще б пак. Тим бiльше, що тебе б визнали, i то цiлком слушно, за спiльницю шпигуна.

Я подивилася на нього з недовiрою.

– Ти жартуеш? А становище мого чоловiка?…

– Навiть коли б твiй чоловiк був мiнiстром, це не врятувало б тебе вiд тюрми й обвинувального вироку.

– То що ж менi робити?

– Якнайшвидше вiддай того листа, як тобi сказано.

– Але ж це однаково що вiддати цього чоловiка на смерть!

– Тим краще. Вiн шпигун, i його треба знешкодити.

– Ти мiркуеш по-чоловiчому, – озвалась я по хвилi. – Справа зовсiм не така проста. Ти не береш до уваги, що, послухавшись твоеi ради, я викажу людину, яка не мае в свiтi нiкого, крiм мене. Людину, яка менi довiряла. Коли б ти був на його мiсцi, то дивився б на все iнакше.

Ромек усмiхнувся.

– Я не мiг би бути на його мiсцi з двох причин. По-перше, я не уявляю собi такоi ситуацii, в якiй згодився б наразити тебе на якусь небезпеку, а по-друге, я не шпигун.

А ти передусiм повинна виходити з того, що ти полька, дружина польського дипломата.

Я не могла не визнати справедливостi його слiв. Зрештою, я, мабуть, i сама вчинила б так, як вiн порадив. Але ж це не може змiнити факту, що я маю право каратися своiм вчинком.

Я забрала все. Так звелiв менi майор по телефону. Курей, обгортку й листа.