Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Треба бути дуже обережною.

Перед полуднем я мала бути у полковника Корчинського. Прийняв вiн мене напрочуд сердечно. Оце ще один доказ того, що Яцек невдало хитруе, посилаючись на той конверт як на привiд до вiдставки.

Полковник почастував мене чаем i вельми люб’язно балакав зi мною на рiзнi теми свiтського життя. Питав, у кого я буваю, чи добре проводжу час. Виявляеться, вiн знае багатьох людей з нашого кола i цiлком подiляе моi думки щодо iх привабливостi. Вiн навiть згадав мимохiдь про дядька Альбiна, але, як видно, був теж поiнформований про його темне минуле, бо зрозумiв мое мовчання i бiльше анi словом про дядька не обмовився.

Пiд час розмови до кабiнету зайшов високий показний добродiй, якого полковник вiдрекомендував як свого приятеля. Прiзвища я не дочула, але вигляд вiн мав дуже шляхетний. Вiн також попросив фiлiжанку чаю. Так ми просидiли з пiвгодини, вельми мило балакаючи.

Приятель полковника вийшов, на прощання запевнивши мене, що буде щасливий колись побачити мене знову.

Коли ми знову лишилися самi, полковник сказав:

– Ой, я зовсiм забув, що хотiв попрохати вас подивитися на тi фотографii. У мене тут багато карток моiх колишнiх i нинiшнiх спiвробiтникiв…

– Як? Отже, йдеться не про шпигунiв? – вражено вигукнула я.

– Зовсiм нi, шановна панi, – засмiявся полковник. – Спочатку ми справдi гадали, що це дiло рук шпигунiв, одначе потiм дiйшли висновку, що оскiльки тi документи стосуються, властиве, певних особових справ… Ви мене розумiете?… Питання службового пiдвищення, перемiщень, призначень…

– Авжеж, розумiю, – кивнула я.

– Отже, все це не могло обходити шпигунiв. Тут ми скорше маемо справу з чиеюсь надмiрною цiкавiстю. Скидаеться на те, що хтось iз обманутих у своiх сподiваннях панiв утнув штуку i перевдягнувся в офiцерський мундир, аби видати себе за поручника Сохновського. Справа вiд цього не перестала бути нi прикрою, нi важливою. Ви, звiсно, розумiете, що я не можу терпiти таких вибрикiв i повинен знайти винуватця.

Це мене цiлком заспокоiло. Виходить, он з якоi дрiбницi Яцек наробив такого шелесту.

Я сказала полковниковi:

– А уявiть собi, мiй чоловiк так узяв до серця цю справу i так ii роздмухав, що навiть хотiв подати через неi у вiдставку. Тiльки ви не кажiть йому, будь ласка, що я про це згадувала.

Полковник нiбито споважнiв, але тiльки на мить, i зараз же усмiхнувся:

– Боронь Боже.