Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Я вийшла до сусiдньоi кiмнати, одначе залишила дверi прочиненi й добре чула все, що вiн казав. Та, на жаль, Яцек був аж надто обережний. Крiм «так» i «нi», я не почула анi слова. До того ж i розмова тривала всього хвилину чи двi.

Яцек пiдiйшов до мене iз спокiйнiсiньким виразом обличчя i пояснив:

– То секретарка Лясковського.

Напевне брехав. Та ще й так безсоромно. Я ледь стрималася, щоб не сказати цього йому у вiчi. Та, мабуть, Яцек i сам помiтив, що не вiрю йому. Чи не тому й попрощався так лагiдно i сказав, що нудьгуватиме за мною.

Тiльки-но машина од’iхала вiд дому, я хутенько вдягнулась i вибiгла до таксi. Не можна було гаяти нi хвилини. Коли таксi зупинилося бiля вокзалу, я мало не стрiмголов вибiгла на перон i, на щастя, встигла здибати Яцека. Вiн iшов уздовж поiзда за носiем з його валiзками. Я пильно придивилася до нього i завважила, як вiн щоразу розглядаеться навколо, видимо шукаючи когось очима. Раптом обернувся i помiтив мене.

Напевне, я дуже кумедно виглядала i так недоладно пояснювала йому, якi саме панчохи менi потрiбнi, що Яцек дивився на мене з неприхованим зачудуванням.

Я не витримала й спитала:

– Ти когось шукаеш?

– Еге ж, – кивнув головою Яцек. – Зi мною iде пан Мельхiор Ванкевич, i я боюся, щоб вiн не спiзнився. У нас спальне купе на двох.

На мiй превеликий подив, виявилося, що вiн сказав правду. Перед самим вiдходом поiзда справдi з’явився пан Мельхiор, трохи захеканий, але, як завжди, чарiвливий.

Я пройшла через усi вагони й не побачила жодноi жiнки, гiдноi уваги. Нi, Яцек iхав без тiеi. Я повернулася додому куди спокiйнiша. Десь близько десятоi зателефонував дядько Альбiн, я про все одзвiтувала i дiзналася, що вiн теж почав розшуки.

Четвер

Сьогоднi разом з Тото i Рисем Платером снiдала в «Брiстолi», а обiдала в «Європi».

Я пильно роздивлялася навколо. Якщо вона мешкае в готелi, то, напевне, i iсть там-таки в ресторанi. І в одному, i в другому справдi було доволi молодих i гарних жiнок.

Тiльки тепер я зрозумiла, якi великi труднощi стоять передi мною. Мене навiть обсiли сумнiви, чи буде якась користь iз дядьковоi допомоги, хоч i мала нагоду упевнитися, що вiн не байдикуе. Сама ж бо допiру бачила його в холi готелю.