Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Оскiльки багатьом читачам це мiсце може видатися незрозумiлим, я вважаю за свiй обов’язок пояснити, що пан Альбiн Нементовський за вiсiм рокiв перед подiями, описуваними його племiнницею, був героем досить неприемноi судовоi справи. Йшлося про зводини неповнолiтньоi дiвчини, панни Л. З., батьки якоi вельми тим обурилися. Пана Альбiна засудили до двох рокiв ув’язнення. (Примiтка Т. Д.-М.)

– А ти певна, – спитав дядько, – що той лист – не якась мiстифiкацiя?

– Абсолютно певна.

– Гм, а може, його написав сам твiй любий чоловiчок, аби упевнитися, що ти не заглядаеш до його листування?

– Та що ви, дядечку! Хiба Яцек здатен на такi хитрощi?

– І то правда.

– До того ж лист, безсумнiвно, написаний жiночою рукою. Нi, вiн таки справжнiй. Та й Яцекова поведiнка ще дужче переконуе мене, що справа цiлком серйозна.

– То, кажеш, вiн сьогоднi iде до Парижа?

– Не знаю. Так вiн менi сказав. А я хiба знаю, куди вiн iде? Оце ще випадково довiдалася, що Яцек забрав з банку всi грошi.

Дядько Альбiн протяжливо свиснув.

– Всi?… А скiльки ж це?

– П’ятдесят двi тисячi.

– А скажи, мала, ти вже говорила про це з батьками?

– Боронь Боже, дядечку! Уявiть собi, як подивиться на це тато.

– Авжеж, той старий дурень наробив би шелесту. Ти, люба, повелася дуже розумно, що не прохопилася про свое вiдкриття анi чоловiковi, анi батькам. Ця справа потребуе цiлковитоi таемностi.

Я взяла його за руку.

– Любий дядечку, ви менi допоможете, так?…

Вiн замислився, та, зрештою, кивнув головою.

– З превеликою охотою. Але за одноi умови.

– Ой дядечку! – радо вигукнула я. – Так i знала, що ви менi не вiдмовите! Я ж не маю нiкого, хто мiг би менi зарадити.

– Я допоможу тобi, але за одноi умови, – наголосив дядько.

– Але ж ви, дядечку, не поставите такоi умови, яка… на яку…

Вiн нахмурився, але одразу ж полагiднiшав, подивився на мене iронiчно (нi, вiн таки пречудовий) i мовив:

– Слухай, мала. Невже ти думаеш, що я – я! – мушу вдаватися до таких засобiв, аби здобути жiнку?

Я почервонiла, а вiн додав:

– Здаеться, я передчасно пiдкинув тобi комплiмента щодо твого розуму.

– Даруйте, дядечку, але ви не так мене зрозумiли.

– Ну гаразд, годi про це. Вислухай уважно, що я тобi скажу. Я охоче вiзьму цю справу на себе. Але тiльки в тому разi, якщо ти пообiцяеш беззастережно слухатися моiх настанов. Ти нiчого не робитимеш на власний розсуд. Анiчогiсiнько.