Публіцистика

Кiлька рокiв тому краiною пройшлася чутка про те, що власнiсть покладае якiсь обов’язки. Ця чутка була такою поширеною i так в’iлася в суспiльство, що, зрештою, про неi почала говорити й Церква. І ця чутка е абсолютною iстиною. Власнiсть покладае не просто якiсь обов’язки – цих обов’язкiв так багато, що володiння нею в будь-якiй мiрi перетворюеться на одноманiтне заняття. Якби власнiсть приносила лише задоволення, то було б пiвбiди; але через покладенi нею обов’язки вона стае просто нестерпною.

Можна безумовно визнати чесноти бiдних людей – але якими ж жалюгiдними е цi чесноти. Нам часто кажуть, що бiднi вдячнi благодiйникам. Безумовно, хтось iз них справдi вдячний, та найзлиденнiшi з них нiколи й доброго слова не скажуть – невдячнi, незадоволенi, неслухнянi й непокiрнi. Але не безпiдставно. Благодiйнiсть для них е до болю безглуздим способом пом’якшувати нерiвнiсть, а чи й подачкою iз жалостi, яку неминуче супроводжуе нахабна спроба особливо стурбованих громадян втрутитися в iхне особисте життя. З якого дива бiднякам дякувати за крихти, що перепадають iм iз панського столу? Вони також мають сидiти за цим столом – i вони починають це усвiдомлювати. Щодо незадоволення, то людина, яка б не була незадоволена таким оточенням i таким ницим життям, – це дiйсно корисний iдiот. Для будь-кого, хто вчив iсторiю, непослух видаеться вродженою людською чеснотою. Саме завдяки непослуху – точнiше, непослуху й бунту – вiдбувався поступ людства. Інколи бiдних вихваляють за ощадливiсть. Але радити бiдним бути ощадливими не лише абсурдно, а й образливо. Це наче радити голоднiй людинi менше iсти. Адже для працiвника в мiстi чи селi ощадливiсть е аморальним заняттям. Не мусить же людина прикидатися, що ii влаштовуе життя недогодованоi худоби! Таке життя ii не вдовольнятиме й штовхатиме до крадiжок чи утриманського iснування, яке багато хто вважае не кращим за крадiжку. Може, просити милостиню безпечнiше, нiж красти, але красти пристойнiше, нiж жебракувати. Нi, невдячний, неощадливий, незадоволений i непокiрний бiдняк – це не вигадка, а цiлком собi реальний персонаж. У його протестi немае нiчого незбагненного. Чеснотливi жебраки можуть заслуговувати на спiвчуття, але аж нiяк не на схвалення. Вони побраталися з ворогом i продали свою честь i гiднiсть за миску цвiлоi юшки. Понад те, вони ще й навдивовижу дурнi.