Публіцистика

] зберiгають мовчання, iхнiм церковним колегам нiчого й сказати, а Палата громад[29 - Палата громад – нижня палата парламенту Великоi Британii.] слiв не мае й прямо про це говорить. Нами всiма керуе Журналiстика. Президент в Америцi керуе краiною чотири роки, тодi як Журналiстика перебувае при владi й надалi. На щастя, влада Журналiстики в Америцi досягла своеi найбiльш грубоi та нахабноi форми. І, природно, iй на противагу виник повстанський дух. Для одних американцiв журналiсти – це героi, для iнших – негiдники.

Утiм Журналiстика там уже втратила свою колишню силу. Їi не сприймають серйозно. Журналiстика в Британii, ще не досягши (за окремими вiдомими винятками) такого самого нахабства, i досi зберiгае значний вплив i помiтну силу. Диктат, який вона пропонуе встановити над особистим життям людей, менi видаеться безпрецедентним. Вiдомо, що публiка мае невгасиме бажання знати все, за винятком того, що варто знати. Розумiючи це, Журналiстика задовольняе дану потребу, наче вправний дiлок. Столiття тому публiка прибивала газетярiв за вуха до стовпiв. Видовище було не з приемних. Нинi вони самi прибивають себе за вуха до замкових шпарин, що набагато гiрше. Ще гiршою ситуацiя виглядае тому, що найбiльше провини лежить не на тих, хто пише невибагливi тексти в так званих свiтських газетах. Найбiльше шкоди завдають серйознi, вдумливi, поряднi журналiсти, якi (так само, як i нинi) урочисто й привселюдно оголошують про якусь сварку в сiм’i видатного урядовця або популярного полiтика, а отже, людини впливовоi, i закликають публiку обговорювати цю сварку, давати iй власнi оцiнки й погляди, i не просто висловлюватися, а й активно дiяти, навчити цього полiтика правилам сiмейного життя i не тiльки, навчити партiю, яку вiн представляе, навчити всю краiну; по сутi, виставити себе на глум як людей кривдних i шкiдливих. Особисте життя всiх чоловiкiв i жiнок не е питанням публiчного характеру. Публiка не мае до нього жодного стосунку. У Францii це хоч якось регулюеться: там не дозволяють оприлюднювати подробицi судових позовiв у справах про розлучення, аби публiка не висмiювала й не ганила iх. Їй належить знати лише про факт розлучення i про те, що воно вiдбулося за позовом однiеi зi сторiн або за взаемною згодою подружжя. У Францii загалом журналiстiв обмежують, а митцям надають майже цiлковиту свободу. У нас же цiлковита свобода надана журналiстам, а митця в усьому обмежують.