Публіцистика

У людини можна вкрасти матерiальне багатство. Справжне ж багатство – нi. У скарбницi твоеi душi покояться безцiннi дари, якi неможливо вiдiбрати в тебе. Тож намагайся обрати такий свiй життевий шлях, аби речi зi свiту зовнiшнього не завдавали тобi шкоди. І ще намагайся позбутися приватноi власностi. Вона е огидним заняттям, нескiнченною працею, вiчним злом. Приватна власнiсть як може стримуе Індивiдуалiзм». Слiд зауважити, що Ісус нiколи не стверджував, що знедоленi люди завжди добрi, а багатi люди завжди злi. Це було б неправдою.

Клас багатих е кращим за клас бiдних: вони моральнiшi, освiченiшi й вихованiшi. Лише один суспiльний клас думае про грошi бiльше за багатiiв, i це клас бiднякiв. Нi про що iнше вони й не можуть думати. У цьому й полягае прокляття бiдностi. Ісус же говорить про те, що людина досягае власноi довершеностi за рахунок не того, що вона мае, i навiть не того, що вона робить, а цiлковито завдяки тому, ким вона е. Так молодого багатiя, який приходить до Ісуса, зображають як цiлком порядного громадянина, який не порушив анi законiв своеi держави, анi заповiдей своеi релiгii. Вiн цiлком респектабельний – у звичному розумiннi цього незвичного слова. І каже йому Ісус: «Тобi слiд вiдмовитися вiд приватноi власностi. Вона заважае тобi досягти власноi довершеностi. Вона стримуе тебе. Тяжiе над тобою. Твоя особистiсть ii не потребуе. Свою iстинну природу й iстиннi бажання ти вiдшукаеш усерединi себе, а не зовнi». Ісус говорить те саме й своiм учням. Вiн каже iм бути собою i не перейматися постiйно iншими речами. Який сенс перейматися iншими речами? Людина – iстота самодостатня. Коли вона, пiзнавши саму себе, виходить у цей свiт, той вiдмовляеться ii приймати. Цього не уникнути. Свiт ненавидить Індивiдуалiзм. Але це не повинно похитнути людину. Вона повинна зберiгати спокiй i врiвноваженiсть. Якщо в неi хтось вiдбирае плащ, вона вiддасть цей плащ, аби лиш показати, що матерiальнi речi для неi неважливi. Якщо над нею насмiхаються, вона не даватиме вiдкоша. Про що це свiдчить? Те, що говорять про людину, не змiнюе ii. Вона е тим, ким вона е. Громадська думка не мае жоднiсiнькоi ваги. Навiть якщо iншi вдаються до насилля, то не отримають насилля у вiдповiдь. Адже це означатиме опускатися до iхнього рiвня. Зрештою, навiть у тюрмi людина може вiдчувати достатньо свободи. Їi душа може бути вiльною, ii особистiсть – непохитною, сама вона – в гармонii iз собою. І, понад усе, вона не лiзтиме у справи iнших i жодним чином не судитиме iх.