Богиня і Консультант

Так, нiби в тому голосi мешкав сумнiв у справжностi кожного навколишнього iснування. Сумнiв цей, здавалося, жив саме в голосi, у його найглибших дихальних надрах, а не в поверхневiй iнтонацii. Мiтелик нiколи в життi не чув такого голосу. Вiн вистромив з вiдкритого вiкна голову, щоби подивитися на людину, яка отримала вiд природи такий рiдкiсний iнструмент вербальноi комунiкацii. За мить до того, як вiн побачив справжню Індиго, вiн уявив ii блiдою, дистрофiчною, синьоокою, з видовженим обличчям i свiтлим волоссям.

Насправдi бiля автiвки стояло смагляве дитя пiвденного народу, з великими антрацитовими очима, чимось схоже на тих вертких дiвчат з арабських кварталiв, що iх старший консультант набачився пiд час поiздок до Францii. Вона виглядала старшою за своi роки. Рожева блузка i цупка синя спiдниця не приховували ii тiла, далекого вiд балетноi витонченостi, але зграбного i пропорцiйного. Жодноi психiчноi патологii не проглядалося на ii обличчi з впертою лiнiею рота i високим гладеньким чолом.

«Певно, в пупсика циганська кров», – припустив Валерiй Петрович.

– Бабуня була з ромiв, – пiдтвердила його думку Індиго.

Одноокий переможно розсмiявся, дивлячись на розгублене обличчя Мiтелика. «Цирк продовжуеться. Вiн спецiально демонструе ii здiбностi», – зрозумiв той. Йому здалося: щось обмацуе його мозок, вивертае нейрони. Ілюзiя була незвичною i через те ще бридкiшою. Розумом вiн знав, що телепатiя невiдчутна, але холоднi мацачки впертими i твердими окупантами ворушилися у його уявi.

– А ти думав, що ми будемо воювати з поганими хлопцями, лише змiнюючи авта i SIM-карти? – спитав Яра. – Коли йдеш на тигра, бери довгу ломаку![8 - Яра цитуе голову ККП Мао Цзедуна (1893–1976).]

– Дядько Славо, вiн не вiрить у поганих хлопцiв, – повiдомила Одноокому Індиго. Завдяки ii унiкальнiй фонетицi це повiдомлення набуло якогось апокалiптичного вiдтiнку. Так, нiби невiра старшого консультанта Мiтелика у поганих хлопцiв загрожувала усьому свiтовi неминучою загибеллю.

– Не вiрить? – Яра жартома насупився.

Та лише здвигнула плечима. Вона дивилася на вiкна другого поверху iнтернату. Там колихнулася фiранка. На обличчя Індиго набiгла тiнь. Мiтеликовi подумалося, що, чим швидше компаньйони залишать це сiро-жовте мiсце, тим буде краще для них.

– Вiн не витримае, – раптом сказала Індиго.

Вiд ii слiв Мiтелика тiпнуло.