Богиня і Консультант

Вiн роздер на шматки усi тi сторiнки зi збiрки iлюстрованих iндiйських казок, де знайшов хоча б найменше зображення пiвденного родича мамонта.

Слони приходили до нього у нiчних жахiттях, хитаючи закривавленими iклами та шалапутними хоботами. Вiн зненавидiв слонiв задовго до першого вiдвiдування зоопарку. І вже пiсля вiдвiдин зоопарку добрi люди пояснили малому, що слово «балуй» римуеться зовсiм не з «ногою». Пiсля цього вiдраза Мiтелика-молодшого до слонiв загострилася.

Батько Валерика був радянським пiдполковником-артилеристом.

У сiмдесятих роках вiйськовi, що приiжджали до прикарпатських мiстечок з гарнiзонiв Угорщини, Чехii i Схiдноi Нiмеччини, називали своiх спадкоемцiв переважно Вiкторами, Валерiями, Максами. Іменами чоловiкiв старiючоi iмперii, але з мiжнародним присмаком i жорсткими римськими приголосними. Називали вперто i наступально. Своiм спадкоемцям вони бажали лише вiйськовоi кар’ери. Прогнозованоi, з багаторiчною закордонною службою i подвiйними офiцерськими окладами.

Але Валериковi не судилося стати вiйськовим. Вiн був хворобливим хлопцем i в школi його хронiчно звiльняли вiд фiзкультури. Батько, щоправда, не полишав сподiватися, що його син з часом переросте усi своi бронхiти i тонзилiти. А потiм стане взiрцевим курсантом Хмельницького вищого артилерiйського училища. Сподiвання не справдилися. Коли Валерик увiйшов у вiк бадьорого переростання дитячих патологiй, старiюча iмперiя несподiвано впала у коматоз i офiцерськi погони перестали бути твердою сходинкою до Схiдноi Європи, гарантованого житла i кар’ерноi величi.

Батько за одне лiто дев’яносто першого втратив упевненi лiнii вiйськовоi виправки. Пiсля розпаду СРСР вiн почав невмотивовано замислюватися, перейшов на кольоровi сорти горiлки i кiлькома бридкими iстериками змусив дружину замiнити золотi коронки на порцеляновi. Тепер вiн часто повторював фразу, почуту в американському фiльмi з участю Робiна Вiльямса: «Если люди начинают мочиться на книжный магазин, значит, мир движется к общественному упадку».

Мiтелик-молодший з цим апокалiптичним висновком не погоджувався. Свiт здавався йому свiжим i корисним для споживання. Вiн не поспiшав дорослiшати, читав пригодницькi книжки i якраз почав виявляти в собi тi лукавi таланти природженого аналiтика, якi згодом визначили його життевий напрям. Перше пробудження таемничого двигуна Валериковоi долi вiдбулося завдяки маленькiй комашцi. Завдяки звичайнiй хатнiй молi.