Богиня і Консультант

Секретарка мала мати портативну вiдеокамеру з функцiею наближення вiддалених об’ектiв. Бiнокль iй був без потреби. Мiтелик якраз вирiшував, чи не подзвонити, бува, Ярi й не попередити, щоб не виходив з машини, як приiде, коли почув знайомий голос:

– Іди за мною, Мiта-брате.

Вiн рушив за довгим i худим джентльменом у блискучому сiрому костюмi й блайзерi. Вiн мало нагадував юного самодiяльного ракетника. За рогом вулицi джентльмен у сiрому вiдкрив дверцята запиленого чорного «лендкрузера». Номери машини були киiвськi.

Мiтелик на секунду завагався, потiм рiшуче застрибнув на високе сидiння поряд iз водiем. На задньому сидiннi вiн побачив два ноутбуки. Як i авто, вони були чорного кольору. Старший консультант посмiхнувся.

– А я б на твоему мiсцi не либився, – сказав Яра.

Тепер, коли друг дитинства сiв за кермо, Мiтелик змiг його розглянути краще. Пiвобличчя Яри закривали чорнi окуляри, тiнь вiд козирка падала на потворнi шрами, якi з чола спускалися пiд куцу, ретельно сформовану бороду. Одягнений вiн був дорого i стильно.

Костюм вiд Brioni, вашеронiвський годинник, золотий ланц «Dalco». Навiть президент ФПП у «вiтриннi днi» не мав жирнiшоi фурнiтури.

– А чого бракуе моему мiсцю? – запитав Валерiй Петрович якомога безтурботнiше.

– Рiвноваги зi свiтовим ефiром.

– А, ну так, так… Ти, я так бачу, став головним конструктором.

– Головних конструкторiв я по цигарки посилаю.

– Сумнiвно.

– Сумнiвайся, брате, сумнiвайся, – Яра зняв окуляри i весело глянув на старшого консультанта.

Його мертве око здавалося полакованим. – Тобi ж за фахом треба бути скептиком.

– Збирав на мене данi?

– Данi про тебе розвiшанi на вiдкритих базах. Он там, – Яра показав на ноутбуки, – шiстдесят сторiнок формату А4 плюс фоточки. Мене, до речi, твоi CV[3 - Curriculum vita – перелiк життевих досягнень, професiйна бiографiя.] не вразили. Ой, не вразили, брате. Ти вже вибачай, канешна… Яка там в тебе зарплата? Срана тисяча баксiв? Навiть менше. Плюс сiмейнi проблеми. Дружина торчить, дочка втiкае з дому…

– Вже не втiкае.

– Радий за неi. У нас багато справ, Мiта-брате.

– У нас?

– Уяви собi.

– Яро, я ще нi пiд чим не пiдписувався.

– А я тебе й не пiдписую, брате, схаменися. Я лише хочу тобi дещо розповiсти. Про щось запитати. Ти ж не проти?

– Нi, – сказав Валерiй Петрович i вiдчув, що його пересохле горло потребуе холодного пива. – Не проти.

– От i добре.

Джип рушив з мiсця i вже за кiлька хвилин вони iхали в бiк Карпат.