Казки

– Я хочу грати в комедiях, бути актором, – сказав вiн матерi i, незважаючи на ii розпач, тiльки й твердив про це.

Багато освiчених родин в Оденсе зацiкавилися хлопцем, який так любив читати i знав слово в слово безлiч уривкiв з рiзних драматичних творiв, а до того ж мав прекрасний голос. Його часто запрошували в гостi, i вiн розважав товариство своею декламацiею та спiвами. Але нiхто досi не турбувався про його долю, про його майбутне, нiхто не думав, що здiбному хлопцевi треба всерйоз учитися, що йому треба допомогти вийти на широкий життевий шлях.

Та ось один старий морський полковник пообiцяв узяти його до палацу в Оденсе, де перебував тодi датський принц.

– Якщо принц спитае вас, чого вам найдужче хотiлося б, скажiть, що ваше найпалкiше бажання – вчитися в гiмназii.

Полковник виконав свою обiцянку, i на запитання принца Андерсен вiдповiв йому так, як порадив добрий друг. Але принц сказав, що гарно спiвати та декламувати – це ще не е ознакою генiя, треба пам’ятати, який важкий i довгий шлях навчання, тому краще йти вчитися якомусь ремеслу.

Так хлопчик повернувся нi з чим, хоча для вступу до гiмназii дiтям багатiiв зовсiм не треба було мати нiяких ознак не тiльки генiальностi, а навiть i будь-яких особливих здiбностей.

Хлопець знову почав ходити до школи для бiдних, де вчили сяк-так, аби дiти вмiли читати та трохи рахувати. А роки минали, треба було серйозно думати про долю Ганса, i мати наполягала, щоб син iшов учитися до кравця. Хлопець зi сльозами на очах благав, щоб вона вiдпустила його до Копенгагена.

Вiн плекав мрiю про театр, про мистецтво i вiрив, що в столицi досягне свого.

Нiчого не можна було вдiяти з цим палким бажанням. І ось мати зiбрала в маленький вузлик жалюгiднi синовi речi, зав’язала в хустинку десять далерiв – грошi, складенi за багато рокiв, а три далери дала поштаревi, який обiцяв провезти хлопчика «слiпим» пасажиром, тобто без квитка – «зайцем».

Настав день вiд’iзду. На свiтанку мати провела Ганса за мiську браму.

Там уже чекала iх стара, зовсiм посивiла бабуся. Обидвi жiнки зi сльозами на очах обняли хлопця, поштар засурмив у рiжок, i дилiжанс рушив. Перед хлопцем був далекий невiдомий шлях…

Вiн опинився сам у великому мiстi Копенгагенi. Безпосереднiй, щирий i довiрливий, не розумiючи, що iснуе рiзниця в соцiальному становищi людей, не знаючи нiяких умовностей у взаеминах з людьми, вiн звертаеться до багатьох, розповiдае про свое життя, про своi мрii i надii.