Казки

Переможцем був той, хто втримувався на дошцi, а переможений пiд регiт глядачiв намагався виринути з води.

Захоплювався маленький Ганс i дивними вiзерунками мiсцевих рiзьбярiв. У мiстечку було багато умiлих майстрiв по дереву, i старовиннi будинки прикрашала iхня вигадлива рiзьба. На одному з таких будинкiв висiв щит з вирiзаною рамкою з тюльпанiв та троянд, а в рамцi був викарбуваний рiк, коли його збудували, i цiлий вiрш. Цей будинок i змалював майбутнiй казкар в однiй зi своiх казок.

Дiд маленького Ганса був теж рiзьбярем по дереву.

Старий i немiчний, вiн уже не мiг працювати, але завжди вирiзав з дерева рiзнi химернi фiгурки: людей iз головами тварин, тварин з крилами, дивовижних птахiв. Цi фiгурки вiн складав у кошик, а потiм ходив i дарував iх сiльським дiтям та жiнкам. Багато таких подарункiв мав i Ганс.

Маючи немiчного чоловiка, бабусi доводилося самiй працювати. Старенька доглядала садок при мiськiй лiкарнi i часто приносила звiдти своему единому улюбленому внуковi букетики запашних квiтiв.

Хлопчик ставив iх у воду над скринькою, на якiй вiн спав, i годинами милувався ними. Лiжка для нього не було де поставити в тiснiй комiрчинi.

Хлопчик завжди почувався щасливим i завжди знаходив для себе якесь заняття. То вiн уважно розглядав листя на кущику агрусу: як воно розпускалося з маленьких бруньок, виростало, а на осiнь жовкло, сохло i опадало, – то його увагу привертала якась комашка, квiтка чи камiнець. Усе для нього було живе, мало власну цiкаву iсторiю.

Вiн помiчав те, повз що iншi проходили байдуже. Упродовж дня вiн мiг сидiти тихо зi своiми iграшками, шити вбрання лялькам i грати у театральнi вистави.

Одного разу батьки повели Ганса в театр, i вiдтодi театр став його мрiею. Часто вiдвiдувати вистави вони не мали можливостi, але двiчi-тричi на рiк такi щасливi випадки траплялися. До того ж хлопчик завiв дружбу з рознощиком афiш, i за те, що допомагав йому, той дарував своему помiчниковi щодня одну афiшу. Ганс читав заголовки п’ес, список дiйових осiб i мiг вигадувати цiлi комедii, змiшуючи все те, що чув вiд батька, що бачив у театрi, i ставити iх зi своiми ляльками.

Вiн рiс мрiйливим, ласкавим хлопчиком, йому здавалося, що всi його люблять. Досi так i було. Ганс часто бiгав до стареньких бабусь, якi доживали свiй вiк у притулку для бiдних, i вони розповiдали йому безлiч народних казок та рiзних iсторiй, а потiм вiн i сам починав iм розповiдати те саме, тiльки додаючи багато свого.