Сестра Керрі

А ви?

– Бачите, так зразу й не скажеш, – вiдповiв Герствуд. – Може, щось i е за цим? Щодо мене, то я не сушу собi цим голову. А ви нiкуди сьогоднi не збираетесь?

– Хочу подивитись «Дiрку в землi», – Друе назвав популярний фарс.

– Ну, то вам, мабуть, уже час? Пiв на дев’яту, – Герствуд вийняв годинник.

Бар помiтно спорожнiв. Завсiдники розходились – хто у театр або в свiй клуб, а хто й до спокусливих насолод (принаймнi для таких людей), себто до жiнок.

– Бувайте, – сказав Друе.

– Чи не зайдете пiсля вистави? Є дещо вам показати, – втаемничено запросив Герствуд.

– Охоче! – зрадiв Друе.

– А може, у вас уже щось передбачаеться? – спитав Герствуд.

– Абсолютно нiчого цiеi ночi.

– Тож приходьте.

– Знаете, у п’ятницю, повертаючись до мiста, я познайомився в поiздi iз чарiвною крихiткою, – пiдморгнув Друе. – Свiженька, просто персик. Чорт, зовсiм забув, треба буде менi обов’язково навiдати ii до вiд’iзду.

– Та нехай собi, – сказав Герствуд.

– Та нi, ви бачили б, яка гарненька! – шепнув Друе, намагаючись справити вiдповiдне враження.

– Тож домовились – о дванадцятiй? – нагадав Герствуд.

– Гаразд, – кивнув Друе.

Отак Керрi було згадано у такому фривольному й веселому мiсцi. А вона саме тодi, бiдна маленька трудiвниця, гiрко оплакувала свою тяжку долю, що випала iй на початку шляху.

Роздiл VІ

Машина i дiвчина. Сучасний лицар

Того вечора Керрi вивчала своiх родичiв. Настрiй у квартирi був той же. Однак Керрi почувалася iнакше, iй розкрилися очi на тих, хто ii оточував.

– Ну що? – жваво спитав вiн, входячи в iдальню i кидаючи на Керрi запитливий погляд. – Як робота?

– О, хай iй… – простогнала Керрi. – Дуже-дуже тяжка. Менi там не сподобалося…

Їi вигляд говорив яснiше за слова – виснажена й розчарована.

– А що то за робота? – спитав вiн мимохiдь, збираючись митися.

– Та на машинi… – вiдмахнулась Керрi.

Було видно, що все це цiкавить його тiльки з точки зору майбутнього прибутку для власноi сiм’i. Вiн розчарувався: шкода, що Керрi не вдоволена.

Мiннi теж стишила завзяття. Шкварчання печенi на плитi перестало радувати ii, бо Керрi почала скаржитись. Керрi ж сподiвалась на затишну атмосферу, де ii привiтно й спiвчутливо зустрiли б, накривши стiл зi словами: «Не журись! Трохи зачекай, щось лiпше знайдеш».