Сестра Керрі

Невже обiд нiколи не настане? Їй здавалось, що вона працюе вже цiлiсiнький день. Їсти зовсiм не хотiлося, але вона почувалася кволою, очi стомилися стежити за одним мiсцем, куди вдаряв пробивач. Дiвчина справа помiтила, як вона зiгнулася, i зжалiлася. Керрi надто сумлiнно вiддавалася роботi. Насправдi те, що вона робила, зовсiм не потребувало такого напруження. Та нiчого не вдiеш. Купа передкiв невпинно нагромаджувалась перед нею. У Керрi нили руки, пальцi. Зрештою все ii тiло було суцiльним клубком зболених м’язiв. Приречена стирчати, виконуючи единий механiчний рух, який ставав усе огиднiшим, вона вiдчула, що ii почало нудити.

Вона з розпачем подумала: цим мукам не видно кiнця-краю. І тоi ж митi звiдкись знизу крiзь лiфт донеслося глухе калатання дзвона, – настала перерва. Одразу зчинився рух i гамiр. Усi дiвчата миттю схопилися з мiсць i поспiшили в сусiдню кiмнату. Через майстерню потяглися чоловiки з iншого вiддiлу. Колеса машин стишили гудiння i нарештi завмерли. Запанувала гучна тиша, в якiй дивно лунали людськi голоси.

Керрi пiдвелася i подибала по свiй снiданок. Тiло ii заклякло, голова паморочилась, доймала спрага. Дорогою до маленького закутка, де всi складали верхнiй одяг i торбинки зi снiданками, вона зустрiла майстра. Вiн пильно глянув на неi.

– Ну як? – промовив вiн – Справляетесь?

– Начебто, так… – чемно вiдповiла Керрi.

– Угу, – буркнув майстер i пiшов геть.

За iнших умов ця робота зовсiм не була б такою виснажливою. Але в тi часи новiтнi соцiалiстичнi iдеi, що закликали створювати хорошi умови працi для найманих трудiвникiв, ще не мали нiякого впливу на виробничi компанii.

До запаху мастила i шкiри домiшувався важкий, спертий дух примiщення. Усе це разом трудно було витримати навiть у холоднi днi. Пiдлога пiдмiталася тiльки ввечерi i була геть засмiчена. Про те, чи зручно робiтникам працювати, – нiхто анiтрохи не турбувався, – iм платили якомога менше, а вимагали – якомога бiльше. Тодi й уявлення нiхто не мав про пiдставки для нiг чи спинки коло стiльцiв, про iдальнi для робiтниць, чистi фартухи, пристойну роздягальню – про це тодi й мрiяти не доводилося.

Убиральнi були огиднi, просто смердючi. Уся атмосфера пiдприемства справляла гнiтюче враження.

Керрi жадiбно випила кружку води з вiдра, що стояло в кутку, i озирнулася, де б сiсти й поснiдати. Дiвчата повмощувались на пiдвiконнях i на столах. Куди б вона не глянула – скрiзь сидiло по двое або й по кiлька дiвчат, а в неi бракувало смiливостi до когось приеднатися.