Сестра Керрі

– Ну то, ходiмте!

Темними проходами мiж купами ящикiв, вiд яких тхнуло новим взуттям, вiн привiв ii до залiзних дверей, що вели в майстерню. Перед ii очима постало велике примiщення з низькою стелею, наповнене гуркотом i клацанням верстатiв. Бiля них працювали чоловiки без пiджакiв, у бiлих сорочках i синiх строкатих фартухах. Керрi боязко пробиралася за майстром помiж клацаючих автоматiв, пильно дивлячись перед собою. Вони дiстались вiддаленого кутка i пiднялися лiфтом на шостий поверх.

Порухом руки мiстер Браун пiдкликав майстра, що вийшов з лабiринту машин i верстатiв.

– Ось ця дiвчина, – сказав вiн i додав, звертаючись до Керрi: – Ідiть за ним.

Мiстер Браун пiшов, а Керрi попростувала за своiм новим начальником до маленького столика у кутку.

– Ви нiколи ранiше не працювали на такому виробництвi? – запитав майстер досить суворо.

– Hi, cep, – вiдповiла дiвчина.

Його, видно, неабияк дратувало, що доводиться гаяти час iз невмiлим дiвчиськом. Проте вiн усе ж записав ii iм’я i провiв до гурту дiвчат, якi сидiли вряд на табуретах перед клацаючими верстатами.

Майстер поклав руку на плече однiеi з дiвчат, що з допомогою машини пробивала дiрочки в передку заготовки.

– Покажи цiй дiвчинi, як усе робиться, – сказав вiн. – Коли скiнчиш, пiдiйдеш до мене.

Робiтниця швидко встала з табурета, даючи Керрi мiсце.

– Це зовсiм неважко, – сказала вона, нахиляючись до Керрi. – Береш заготовку ось так, закрiплюеш i запускаеш машину.

Вона закрiпила пересувним затискачем шматок шкiри, з якого мав вийти передок чоловiчого черевика, i натиснула на невеличкий сталевий стрижень.

Машина одразу зарухалася i почала рiзко вибивати з краю передка круглi дiрочки для шнуркiв. Простеживши, як у неi виходить, дiвчина полишила Керрi дiяти самостiйно, переконавшись, що робота йде як слiд.

Заготовки надходили справа вiд дiвчини, що сидiла поруч, а Керрi передавала iх iншiй. Вона одразу ж збагнула, що треба дотримуватися певноi швидкостi, iнакше нагромадиться купа заготовок, i вона затримуватиме всiх, хто сидить довкола.

Нiколи було й озирнутись, i Керрi ревно взялась за дiло. Дiвчата лiворуч i праворуч вiд неi розумiли, що новенькiй важко, i намагались по можливостi допомогти iй, трохи сповiльняючи темп.

Якийсь час Керрi нi на мить не вiдривалася вiд роботи. Одноманiтний, ритмiчний стукiт машини стишував ii хвилювання i переляк. Так спливав час, i вона стала помiчати, що в примiщеннi темнувато.