Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Жид Есель радий гостям, наливае горiлку, ставить на стiл i крейдою записуе на стiнi рахунки, домовляючись, що коли восени буде новий хлiб, то приiде до них, пригостить господарiв горiлкою, а тi вiддячать збiжжям.

Зайшла мова про Василя i його любку, однi хвалили Галю, що гарна дiвчина i була б доброю жiнкою, коли б вийшла замiж за гарного чоловiка, а не за Василя, який побратався з чортом; iншi ж Василя, Галю i Орину називали негiдними людьми. Коли ця суперечка затягнулася, Есель, що стояв у кiнцi столу, сказав:

– Послухайте, ви несправедливi до Василя.

Василь – чоловiк добрий i дбайливий; коли прийде з товаришами до мене, то завжди платить готiвкою. А Галя, ай то Галя, гарна дiвчина, одягаеться, як панянка, та i в Оринi я нiчого поганого не бачу. Ну i що, коли вона чаклуе? Вона чаклуе, щоб мати грошi, а грошi дуже потрiбнi кожному; вона i допомагае: лiкуе зiллям людей.

Раптом вiдчинилися дверi‚ i зайшов Василь з пiднятою головою, шапка – набакир, а з ним кiлька дружкiв. Роззирнувся й, побачивши Мартина, насупив брови.

– Як ся маеш, Василю? – привiтався Есель. – Давно тебе не бачив, вже днi три. Я i моя Сара думали, що з тобою таке, а тепер оце щойно гомонiли з людьми про тебе.

– Я знаю, що люди про мене говорять: собаки гавкають, а вiтер носить. Та менi байдуже. – Вiн сiв на лавi, сперся лiктями на стiл i гукнув: – Дай нам горiлки, але доброi.

– А може, Василь просить горiлки солодкоi? Я саме привiз iз мiста, хоч вона й коштуе дорого.

– Дай дорогоi.

– І кинув кiлька гривеникiв на стiл.

Жид вмить поставив келишок i пляшку горiлки.

Люди за другим столом поглядали на це здивовано i перешiптувалися. Максим, який уже добре собi закропився, голосно розсмiявся:

– Ого! Як бачу, ти, брате Василю, розбагатiв не по-нашому, вже п’еш панську горiлку. Напевно, ночував коло Змiевого Каменя i знайшов грошi або, може, Орина, що мае бути твоеi тестьовою, якимись чарами насипала тобi срiбла повнi кишенi.

Василь зиркнув з-пiд лоба зi злiстю:

– З тобою нiхто з нашого товариства не говорить i нiхто до розмови не просить, то й не мiшайся, а то так зав’яжу тобi вуса, що другий раз не вiдважишся дурницi верзти.

– Зав’яжеш менi вуса? Ой-йо-йой! Дивiться, вже навчився чаклувати вiд Орини, умiе вуса зав’язувати! Дивись, щоб не скалiчiв так, як твоя майбутня тестьова. А чи знаеш, чому вона на лiву ногу кульгава?

– Мовчи, коли з тобою нiхто не балакае.

– Нiхто не балакае, то будуть слухати.