Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Хто стояв близько – упiзнали його i стали зиркати однi зi страхом, iншi – з насмiшкою. І всi вони розступалися перед ним. Вiн же, сам переляканий, не пам’ятаючи, що з ним коiться, хутенько вискочив iз Божоi святинi, прибiг до карети i розказав свому товаришу про цей дивний випадок. Той смiявся до слiз i доводив, що все це тiльки вiд нервiв, чи вiд якоi iншоi хвороби. Проте пiсля цього випадку Фiлософ бiльше до церкви не заходив.

По всьому Полоцькому повiту простi люди гомонiли, що Фiлософ, либонь, тяжко завинив перед Господом.

Через декiлька днiв запрошенi сусiди зiбралися у Фiлософа. Серед цих гостей була молодь, яка з повагою ставилася до господаря та його розумних бесiд, будь-яке слово, взяте у старожитнiх авторiв, в ii розумiннi було щонайвищою мудрiстю. Про що тiльки Фiлософ не заводив розмову, мудрi його завваги захоплювали всiх.

Був погiдний день, небо ясне, господар з гостями вийшли в поле на прогулянку. Око тiшилося мальовничою околицею, на пагорбах паслися корови, на спокiйному озерi плавали качки i бiлi гуси, в гаях озивалися пташинi спiвi, на лугах i жовтих вiд цвiту липах бринiли працелюбнi бджоли; ясний день i чудовi краевиди захоплювали всiх.

Фiлософ мiркував про розмаiтi явища життя. Пiд час цих роздумiв голова його несподiвано сховалася пiд капелюхом i зникла на очах. Фiлософ, вiдчувши, що поринув у темiнь, панiчно зiрвав капелюха, i гостi побачили перед собою страшне видовище: не було в нього голови, тiльки над широкими плечима висiла на тонкiй шиi якась кулька на зразок маковоi голiвки.

Ошелешенi, стояли всi з блiдими обличчями, несподiване диво перелякало гостей, вiдiбрало iм мову.

Фiлософ, крутячись на одному мiсця, якимсь писклявим голосом мурмотiв невиразнi слова. Ледве виривалися з грудей його зiтхання, а коли пiдняв руки в небо, то вмить побачили над його плечима звичайну людську голову.

Гостi позирали одне на одного, не розумiючи, що сталося, а його колега-асистент смiявся до слiз, доводячи, що те диво трапилося вiд сонячноi спеки, i радив усiм повернутися додому, адже прогулянка у спеку не сприяе здоров’ю.

Всi повiрили, що бачили звичайну рiч, i переконали господаря, що все це вiд приливу кровi. А хутко i забули про все.

Фiлософ, як i ранiше, тримався своiх поглядiв, не покидаючи займатися шахрайством, а згодом посмiв навiть надрукувати своi опуси, що суперечили релiгii i здоровому глузду, в часопису.