Холоднеча. Старі майстри

І лiсi не видно кiнця, а вiд голоду позбавляе тiльки смерть. І шлях завжди йде через окремi просторовi перемiжки, i поглядовi не дано вирватися за iхнi межi. «За певних умов навiть всесвiт затiсний». Але позначити шляхи туди, де вiн, маляр, перебувае зараз, для людини, яка iх не знае, поки ще не знае, – на це вiн уже не пристане. «Я оперую своiми поняттями, якi виторгував у хаотичного, цiлком витягнув iз самого себе». Тут треба знати, що означае у нього «озлоблення», що е для нього «принципове», що таке «свiтло» i «тiнь» i «злиднi взагалi».

Цього нiхто не знае. Тим не менше, можна якось вiдчути, куди вiн прямуе. Вiд чого страждае. Мабуть, навiть бiльше, нiж припускаеться. «Цього знати не треба». Тут вiн знову-таки мае на увазi щось iнше, нiж зазвичай думають. «Знайте, знання вiдводить вiд знання!» Його дратують люди в унiформi. «Я ненавиджу полiцiю, жандармерiю, армiю, навiть пожежникiв». Усе це викликае в ньому нав'язливi уявлення сексуального характеру, яких вiн волiв би за краще не мати. Вiн не хоче бiльше знати нi залiзничникiв, анi вiйськових. Офiцери йому стоять кiсткою в горлi. Не в останню чергу через свою нелюдянiсть, яку вони «до того ж штучно в собi плекають». Але вони вiдштовхують його так само брутально, як i притягують. «Так, вони i притягують мене. Я вже говорив вам чому. Якiсь проблеми, якi розвiюються в запаху, що готуе образ». І ще: «Жiнки якщо i зваблювали мене у вiдповiдному вiцi, у тих самих властивих iм зв'язках, то зваблювали радше завдяки своiй неприсутностi: немолодi, вони були радше потворнi». Його взагалi давно вже збуджуе все вiдсутне, тягне з якоюсь дитячою розпусною пристрастю. Але вiн нiколи i нi в чому не мiг себе самого пояснити. «Яснiсть – це щось надлюдське». Вiн шукае i пропагуе простоту, ненавидячи ii: йому завжди кортiло з неi виламатися. Переконанiсть, з якою вiн вiдстоюе спокiй, аж нiяк не сильнiша за його переконанiсть у необхiдностi неспокою, чому так – вiн не змiг би пояснити. Якщо вiн щось постановляв, то одночасно – ухвалював рiшення ще й iнше. А проте, вiн завжди залишаеться самим собою. Вiн чiтко вiдрiзнений у своiх точно окреслених поглядах. «Що це? Безумство?» – запитуе вiн, допiру змалювавши менi, як стоiть справа з кiмнатою в будинку, що йому нема нi кiнця нi краю. «Недовершенiсть, завжди руйнуеться те, де i з допомогою чого я прагну пiднятися». Щоб залишити позаду ту п'ядь землi, що пiд ногами, вiн iде, вiн безупинно рухаеться, байдуже, де i як, «але я не сходжу з клаптика, який пiд ногами».