Холоднеча. Старі майстри

Заiзду вона тодi навiть не бачила. «Тiльки через дитину», – повторила вона. Гицель дратувався. Щоразу, коли вона поверталася з порожнiми келихами, вiн обсипав ii новими закидами. Господар, мовляв, був для неi опорою, до того ж у нього завжди були своi «позитивнi сторони». Та й те сказати, чи не на ii наполягання – «у всякому разi, вона цього хотiла» – його взагалi арештовано, засуджено i нинi вiн томиться у в'язницi. Нiхто ж анiтрохи не сумнiвався, що це був нещасний випадок, жертвою якого став убитий хазяiном вiдвiдувач.

Вона сама пiдкинула жандармам думку, що рани на головi гiсть – працiвник з будiвництва електростанцii – дiстав не внаслiдок падiння, а то йому затопив пивним кухлем ii чоловiк. Що хазяiн зробив це, обороняючись, як точно встановлено судом, то дали йому лише два роки. «Його взагалi могли б не саджати, – сказав гицель, – вiн i зараз би тут крутився, як завжди». Хазяйка роззлостилась: «І це говориш ти? Я ж бо тiльки через тебе на нього вказала». На це гицель нiчого не вiдповiв. «Бо хотiла виперти його з дому, бо ми обое хотiли викинути його з дому». Гицель стояв на тому, що вона все одно дала маху зi своiм доносом. Сiльськi i взагалi всi тутешнi налаштованi проти хазяйки, всi тут достеменно знають, що вона побiгла заявляти в жандармерiю. До того часу убитий пролежав у могилi вже не один тиждень. Усi давно забули про той злочин. Доки небiжчика за ii намовою не викопали i ретельно не оглянули, а потiм проти хазяiна розпочали «великий процес». Якби не було однозначно доведено, що вiн дiяв лише в межах самооборони – а в судах часто правди не дошукаешся, радше навпаки! – сидiти б господаревi довiчно. Невже у неi совiсть не зворухнеться? – напосiдав гицель. Хазяйка сказала, що навiть вiдповiдати йому не хоче. Їй нiчого виправдовуватися. У кожному разi все зроблено по справедливостi. «Все вийшло по справедливостi», – сказала вона. А тепер що? – заперечував гицель. Не хоче навiть вiдгукнутися на прохання чоловiка, хоча вона й завинила перед ним, i послати якусь копiйчину, щоб вiн мiг поiсти по-людськи? «Ну добре, – погодилася хазяйка, – пошлю я йому грошей». Гицель зажадав, щоб вона тут же iх виклала, вiн особисто вiдправить iх. Вона сказала, що гаманець у ящику пiд шинквасом. На очах у господинi гицель витягнув кiлька папiрцiв, уклав iх у конверт i вiдразу написав адресу. У трактирнiй суетi й у хмарi тютюнового диму i кухонного чаду обое досi мене не помiчали. Вибравши зручний момент, я встав i пересiв до маляра, який вмостився бiля вiкна.