Холоднеча. Старі майстри

Наступного року в Лiнцi вiдбулася прем'ера балету «Амрас» (лiбрето написав Ганс Рохельт, а музику – Антон Веберн). Бернгардове шукання себе, що невiддiльне вiд творчих пошукiв, можливо, не таке розмаiте, як в iнших австрiйських i нiмецьких письменникiв. Короткочасна задiянiсть помiчником садiвника i так само короткочасна спроба себе в купецькому ремеслi – два окремiшнi епiзоди ранньоi бiографii поета, в яких, одначе, буде продовження, на перший погляд цiлком, а назагал не таке вже i несподiване. Проте найпалкiше Бернгард шукав себе в мистецтвi: актор, спiвак, журналiст, поет, драматург, прозаiк.

Попереду були романи, включно з автобiографiчною пенталогiею, дюжина театральних п'ес, театральнi прем'ери, новi вшанування, якi Бернгард використовував, щоби безкомпромiсним чином демаскувати полiтичний та лiтературний бомонд, узвичаеностi, облуду й лукавство; скандали, викликанi його заявами i художнiми текстами, що потрясали повоенне австрiйське суспiльство до самих основ; кiнець кiнцем, арешт книжки.

«Проза» побудована за характерним для Бернгарда принципом, коли наратор, ведучи оповiдь, зазвичай переповiдае слова одного чи кiлькох iнших оповiдачiв. Скiльки б фiгур не з'являлося, скiльки б дiалогiв не велося, усi вони проходять через наративне сито одного-единого протагонiста. В цiй тотальностi, як i належить згiдно з дiалектикою життя, закладена ii ж, тотальностi, руйнацiя. Бо врештi-решт оповiдач – це тiльки рупор iнших героiв i, безперечно, самого письменника.

Розчинення – основна тема, страх розчинення – лейтмотив Бернгардовоi творчостi. Залагодити конфлiкт мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм свiтами означае нав'язати розмову, а якраз на це Бернгардовi героi нездатнi. Обранцi самотини, вони жахаються спокою, аби через хвилю стрiмголов тiкати вiд товариства, громади, соцiуму.

«Найчiткiше самобутнiсть i якiсть Бернгардового оповiдного мистецтва видно на прикладi «Шапки», яку я без зволiкань назвав би шедевром сучасноi нiмецькоi прози», – вiдгукувався невдовзi пiсля появи книжки нiмецький критик Марсель Райх-Ранiцкi.

Перед нами розгортаеться небуденна iсторiя. Оповiдач, утомлений «численними iнститутами Центральноi Європи, що спецiалiзуються на хворих людських головах», оселяеться на певний час у будинку свого брата, дослiдника мутацiй, який вирушив у лекцiйне турне унiверситетами Пiвнiчноi Америки, про що науковi вiсники цiлоi Європи повiдомляють з «майже застрашливим ентузiазмом».