Оповідання

– Так, я справдi ламав комедiю! Комедiя! Гарне слово! Чим ще може потiшити себе старий батько-вдiвець? Скажи менi, будь ласка, – i залишайся у момент вiдповiдi моiм ще живим сином, – що залишалося менi у моiй комiрчинi, де мене переслiдувала хамська прислуга, менi, кого старiсть пронизуе аж до кiсток? А мiй син iз трiумфом пiшов у свiт, пiдписував пiдготованi мною угоди, купався у задоволеннях i хизувався перед батьком непроникно чесним виразом обличчя! Ти думаеш, я не любив тебе, я, той, хто тебе породив?

«Зараз вiн нахилиться, – думав Георг.

Батько нахилився, але не впав. А оскiльки Георг не наблизився, як того сподiвався батько, то старий знову випростався.

– Залишайся на мiсцi, ти менi не потрiбен! Ти думаеш, що у тебе достатньо сили, аби прийти сюди i стояти осторонь, бо так тобi зручнiше. Але ти помиляешся! Я все ще сильнiший. Якби я був сам, то менi, мабуть, довелося б вiдступити, але тепер менi додала сили ще й мати, та i з твоiм другом ми домовилися, а всi твоi клiенти у мене в кишенi!

«Навiть у нiчнiй сорочцi вiн мае кишенi!» – сказав сам собi Георг i подумав, що таким зауваженням можна було би знищити батька.

– Вiзьми-но свою наречену i прийдiть до мене! Я вимету ii геть, ти не встигнеш i оком змигнути!

Георг недовiрливо скривився. Але батько лише кивав на пiдтвердження щойносказаного, кивав, дивлячись у бiк Георга.

– Ти дуже розважив мене сьогоднi, коли прийшов i запитав, чи писати друговi про заручини. Вiн знае все, дурненьке телятко, знае все! Я сам йому написав, бо ти не додумався забрати у мене письмовi приладдя. Тому вiн i не приiздить усi цi роки, бо знае все у сто разiв краще, нiж ти сам, i твоi зiм’ятi та нечитанi листи вiн тримае у лiвiй руцi, тодi як у правiй у нього – моi!

Вiн натхненно змахнув рукою у себе над головою.

– Вiн знае усе у тисячу разiв краще за тебе! – вигукнув батько.

– У десять тисяч разiв! – сказав Георг, щоб висмiяти батька, але ще невимовленими цi слова набули смертельноi поваги.

– Я вже багато рокiв чекаю, коли ти звернешся до мене з цим питанням! Думаеш, мене хвилюе щось iнше? Думаеш, я читаю газети? Ось! – i вiн кинув у Георга газетою, яку занiс до себе в лiжко. Це була стара газета, й згаданi у нiй прiзвища нiчого не говорили Георговi.