Справжній Мазепа

Обов’язково!

Враз Рудик переводить розмову на iнше.

– Ледь не забув – геть iз голови вилетiло… Надiйшов один припис вiд обласного керiвництва. Зараз прочитаю. Та, власне, просто нагадаю. Невдовзi – ювiлей Гоголя. Отже, до ювiлею треба готувати рiзнi заходи – ну, лiтературнi читання чи конкурси, конференцii.

– А ми тут до чого? – лунае питання.

– Помилилися з адресою, – висловлюе здогад хтось.

– Нiяка це не помилка! – рiшуче вiдрiзае шеф. – Нам адресовано!

– Думаете, божевiльня лише тут? – усмiхаеться якийсь лiкар, високий, плечистий.

 – Телевiзор не дивитесь? Погляньте на полiтикiв, яких нам показують. Це ж нашi пацiенти!

– Докторе Вакуленку! – головний ставить на мiсце плечистого лiкаря. – Припинiть! Ми – державна установа. Хоча… Якщо подумати, дехто з наших пiдопiчних мiг би бути в полiтицi, а декотрi полiтики – нашими пацiентами… Таке життя: однi божевiльнi нами керують, а iнших ми лiкуемо…

– Вакуло, ти не правий, – фамiльярно звертаеться до високого й плечистого лiкаря худий i миршавий ескулап.

 – Нашi обласнi начальники знають, що роблять.

– Невже? – в’iдливо посмiхаеться Вакуленко.

– А ти не смiйся, – зблискуе очима опонент. – У Гоголя ж е «Записки божевiльного»…

– Панове! – озиваеться ще один лiкар, досить огрядний i статечний. – Я недавно читав: Гоголь був психiчнохворим. У нього приступи творчоi активностi змiнювалися депресiями. Часто паморочилася голова, вiн навiть втрачав свiдомiсть.

Та й поводив себе класик неадекватно: палив рукописи, через дрiбницi сварився з друзями, ображав iх. Або вiзьмiть хоча б його заповiт…

– І що там такого? – запитують зацiкавлено колеги.

– А хiба може нормальний чоловiк застерегти, щоб його поховали лише тодi, коли почне розкладатися тiло? Це ж манiя!

– Клiнiка, – чути чиесь.

– До речi, шизофренiки бувають напродив рацiональними, – дiлиться своiми спостереженнями худий ескулап.

 – Особливо коли йдеться про грошi…

– Так-так, – погоджуеться ерудит. – Гоголь непогано вмiв добувати кошти. До царя-батюшки вмiв пiдкотитись, та й до власноi матiнки.

– Якi ще думки? – запитуе Рудик, намагаючись припинити стихiйний консилiум.

– …Поставимо Гоголю дiагноз.

– Ну i що? Встановимо, що у нього була шизофренiя або хоча б манiакально-депресивний психоз? – питае Вакуленко.